Біологія і екологія (група №21)

28.04.2021р.

Тема: Антропічний вплив на біорізноманіття. Проблеми акліматизації та реакліматизації видів. Збереження біорізноманіття як необхідна умова стабільності біосфери.

 За оцінками багатьох вчених, в найближчі 75 років з лиця Землі може зникнути половина всіх видів рослин і тварин. В наш час головною причиною зменшення біорізноманіття стала діяльність людини. Деякі вчені називають людину "знищувачем живої природи".

Руйнування природного середовища життя. Це основна причина вимирання біологічних видів. Сюди включається заготовка деревини, добування корисних копалин, вирубка лісу під пасовища, будівництво дамб і автомагістралей на місці незайманих ділянок дикої природи. Екосистеми змушені "відступати", а флора і фауна, що живе в них, втрачає необхідні умови існування.

Чужорідні види. Коли людина ввозить в будь-яку екосистему чужорідні біологічні види, вони можуть зайняти екологічні ніші, що до того належали іншим видам. Іноді чужорідні види змінюють всю екосистему настільки, що витісняють інші види, або приносять із собою такі хвороби, проти яких у них немає імунітету. 

Надмірна експлуатація природних ресурсів. Деякі біологічні види гинуть саме з цієї причини. Яскравий приклад цьому – мандруючий голуб. На початку XIX століття популяція цих птахів у Північній Америці була найчисельнішою. Коли голуби великими зграями – по мільярду особин в кожній – здійснювали перельоти, небо на декілька днів ставало темним від птахів. Але в кінці того ж століття, в результаті полювання на них, цей вид став на межі зникнення, а в вересні 1914 року в зоопарку міста Цінціннаті помер мандруючий голуб. Дещо схоже відбулося й з бізонами на рівнинах Північної Америки, де вони були повністю знищені.

Швидкий ріст населення. В середині XIX століття чисельність населення Землі складала один мільярд чоловік. Через півтора століття, коли ця цифра збільшилась до шести мільярдів, люди стали замислюватися, що використання ними природних ресурсів перевищує допустимі норми. Населення нашої планети невпинно зростає, і з кожним роком темпи витіснення нами різних видів тварин викликає все більше тривоги.

Загроза глобального потепління. Згідно оцінок міжурядової комісії з кліматичних змін, протягом останнього століття температура на Землі може підвищитися на 3,5 градуса за Цельсієм. Таке різке потепління може викликати зникнення деяких видів тварин і рослин. За даними досліджень, підвищення температури води – одна з причин загибелі коралових рифів, які слугують середовищем життя багатьох морських організмів.

За оцінками вчених підняття рівня Світового океану на один метр може призвести до затоплення великих прибережних ділянок заболочених земель, багатих різноманітною флорою та фауною. Деякі вчені вважають, що глобальне потепління викличе танення льодового покрову Гренландії та Антарктиди. А це загрожує екологічною катастрофою.

Щоб зупинити процес вимирання видів, людське суспільство докорінно змінити своє відношення до нашої планети та її природних ресурсів. 

 

Досить часто людська діяльність є причиною занесення нових видів, нехарактерних для екосистем певного регіону — видів-вселенців, або інтродуцентів. 

 

Наприклад, у Європі близько 15 % усього видового біорізноманіття представлено видами-вселенцями. Якщо чисельність і поширення виду-інтродуценту контролюється природними механізмами, то він може тривалий час існувати в екосистемах, збільшуючи їхні біорізноманіття й стійкість. Для цього виду потрібно акліматизуватися — пристосуватися до нових умов середовища в межах своєї модифікаційної мінливості. Під час акліматизації в організмі змінюються процеси життєдіяльності під впливом внутрішніх регуляторних механізмів. У такого пристосування є генетично зумовлені межі — організм не може акліматизуватися до умов, що знаходяться поза його діапазоном толерантності. Тобто теплолюбна рослина не житиме в холоді, а вологолюбна — у посушливих умовах. Окрім цього, акліматизація — це повільний процес й організми не можуть миттєво пристосуватися до нових умов проживання.

 Найчастіше інтродукція є штучним процесом, коли людина свідомо чи ні заносить нові види. Часто це робиться задля розведення й отримання харчів. Із цією метою в нас акліматизовано картоплю, помідори, соняшник, кукурудзу, фазанів, коропів, товстолобів, плямистих оленів. Подекуди організми інтродукують із декоративною метою — так в Україні з'явилися кінський каштан і туя.

Час від часу люди здійснюють реінтродукцію — повернення видів на територію, на якій вони з певних причин зникли. У такому випадку організми повинні реакліматизуватися — знову пристосуватися (акліматизуватися) до колишніх умов існування. Найчастіше реінтродукція здійснюється для відновлення видів, що зникли чи зникають і підтримки сталості природних екосистем. Проблемою реакліматизації є те, що організми могли втратити навички життя в природному середовищі, якщо вони тривалий час жили в неволі. Тому цей процес потребує ретельного контролю й поступовості. В Україні реінтродукції зазнали, наприклад, зубр і польський коник (нащадок вимерлого тарпана) — вони були поселені в природоохоронні зони із зоопарків і приватних господарств.

 Опрацюйте §39 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html.

Дайте  відповідь (письмово ) на запитання №1,№2 с166.

21.04.2021р.

Тема:  Види забруднення, їхні наслідки для природних і штучних екосистем та людини.

Забруднювачі - різноманітні природні або штучні агенти, які потрапляють у навколишнє природне середовище в концентраціях, що перевищують звичайний природний фон і негативно впливають на організми, порушуючи рівновагу в екосистемах.

Види забруднення. За своїм походженням забруднення буває природним і антропічним (антропогенним) (мал.1). Природне забруднення відбувається без втручання людини (наприклад, виверження вулканів, пожежі внаслідок удару блискавок, потрапляння певних видів організмів у невластиві їм екосистеми). Антропогенне забруднення є результатом впливу діяльності людини на екосистеми (як-от, забруднення довкілля побутовими та промисловими відходами, внесення отрутохімікатів, викиди радіонуклідів унаслідок аварій на АЕС). 

Мал.1. Природні (1) та антропогенні (2) забруднення: 1 - під час виверження вулкани викидають багато уламкового матеріалу, попелу, магми - високотемпературного розплаву, що утворюється в надрах Землі (на фотографії - виверження вулкану Кілауеа на Гаваях); 2 - виливи нафти можуть становити небезпеку для морських екосистем

За своєю природою забруднення може бути механічним, фізичним, хімічним або біологічним. Прикладом біологічного забруднення є інтродукція певних видів тварин і рослин під час колонізації Австралії (мал. 2). 

      Мал. 2. Кактус опунція (1) потрапив на територію Австралії у першій половині XIX ст. як декоративна рослина; згодом опунція поширилась за межами осель людини настільки (в 1920 р. охоплювала площу майже у 24 млн га), що перетворилася на небезпечний бур’ян; довелося завозити з батьківщини опунції її природного ворога - метелика кактусову вогнівку (2), гусениці якої (3) живляться цим кактусом  

Мал. 3. Механічне забруднення довкілля виробами з пластику: 1 - забруднення водойм пластиковими виробами можуть набувати характеру екологічної катастрофи (річку Цитарум на острові Ява (Індонезія) вважають найбруднішою у світі); 2 - забруднення довкілля пластиковими виробами небезпечне для тварин: ускладнює або унеможливлює їхнє пересування, а потрапляння в кишечник - ускладнює процеси перетравлення їжі; дослідження показали, що пластик міститься в тілі майже 90 % морських птахів

Механічне забруднення - надходження до середовища хімічно та біологічно інертних для організмів твердих матеріалів (наприклад, тверді побутові та промислові відходи, частинки ґрунту, які зі стоками потрапляють у водойми) (мал. 3). Особливо небезпечним є забруднення полімерними матеріалами (наприклад, пластиковими виробами: пляшками, пакетами тощо).

Завдання. Вироби з пластмас дуже повільно розкладаються, а їхнє щорічне виробництво тільки зростає. Використовуючи різноманітні інформаційні джерела, підготуйте інформацію про можливе розв’язання цієї ситуації.

Фізичне забруднення. Залежно від природи розрізняють: теплове, світлове, шумове, електромагнітне та радіоактивне (радіаційне) забруднення. Теплове забруднення пов’язане з надходженням у повітря, ґрунт або водойми надлишкової теплової енергії (у вигляді нагрітого повітря або води). Часто воно пов’язане з інтенсивним використанням енергоносіїв (робота ТЕЦ та АЕС, транспорту тощо). Одним з основних шляхів запобігання тепловому забрудненню є економне використання традиційних енергетичних ресурсів (нафти, вугілля) і перехід на відновні джерела енергії (енергія водних потоків, припливів і відпливів, сонячна та вітрова енергія тощо).

Цікаво знати

Теплове забруднення довкілля може спричинити появу в екосистемах нових, невластивих їм теплолюбних видів. Так, у водоймі Південно-Української АЕС з’явився африканський вид риб - тиляпія (ряд Окунеподібні). Підвищення температури довкілля також дає змогу перелітним птахам залишатись на зимівлю в тих країнах, де вони проводили літо.

Світлове забруднення - порушення інтенсивності й ритму природної освітленості певних територій у результаті дії штучних джерел світла. Воно може впливати на реакції організмів на тривалість світлової частини доби - фотоперіодизм.

Шумове, або акустичне, забруднення - форма фізичного забруднення, яка проявляється у вигляді збільшення рівня механічних коливань у середовищі понад природний фон. Основним джерелом шумового забруднення є діяльність транспорту: автомобільного, авіаційного, залізничного. 

Мал. 4. Джерела радіаційного фону Землі

Шум інтенсивністю понад 75 дБ порушує сон, спричиняє негативні емоції (роздратованість), знижує працездатність тощо.

Електромагнітне забруднення. Джерела електромагнітних полів антропогенного походження - це лінії електропередач (найпотужніше), промислові та побутові електроприлади, електротранспорт, засоби зв’язку тощо. На даний момент немає неспростованих доказів щодо негативного впливу побутового електромагнітного випромінювання на екосистеми та здоров’я людини. Однак небезпека хвиль з невеликою довжиною для біологічних об’єктів (тепловий ефект, порушення електричних властивостей клітин тощо) потребує подальших досліджень щодо можливих шкідливих наслідків впливу електромагнітного забруднення.

Радіоактивне (радіаційне) забруднення - це перевищення інтенсивності іонізуючих випромінювань або вмісту радіоактивних ізотопів хімічних елементів, притаманних природному радіаційному фону (мал. 4). Пряма дія іонізуючого випромінювання пов’язана з потраплянням іонізуючих частинок у клітини та рідини організму. Непряма дія іонізуючого випромінювання пов’язана з утворенням вільних радикалів, які здатні руйнувати хімічні зв’язки й змінювати структуру макромолекул (таких як білки та нуклеїнові кислоти). Це може призвести до виникнення мутацій, загибелі клітин, спричинення онкологічних захворювань. Іонізуюче випромінювання найбільше впливає на клітини, здатні до активного поділу (наприклад кісткового мозгу та епітелію кишечнику).

Запам'ятайте  знаки, які позначають небезпеку: 

Тема: Поняття про якість довкілля. Критерії забруднення довкілля.

Якість довкілля — це ступінь відповідності умов середовища мешкання (природних і штучних екосистем і тих, що зазнали антропогенного впливу) потребам людини та інших живих істот. Встановлення параметрів окремих компонентів навколишнього середовища, які визначають межі прийнятних і допустимих змін їхнього складу та властивостей, називають нормуванням якості навколишнього середовища.

Нормативи якості довкілля. Залежно від природи антропогенного впливу встановлюють такі нормативи допустимого впливу на навколишнє середовище.

Нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) та скидів (ГДС) забруднювачів відображають допустиму кількість викидів і скидів у розрахунку на одиницю продукції, що випускається. Ці розрахунки здійснюють, орієнтуючись на дотримання санітарно-гігієнічних нормативів якості довкілля.

Нормативи допустимих фізичних впливів (кількості тепла, рівня шумового забруднення, вібрації, іонізуючого випромінювання, напруженості електромагнітних полів тощо) встановлюють для кожного джерела такого впливу з урахуванням впливу інших джерел. Єдиним чинним в Україні нормативом допустимого фізичного впливу на довкілля є обмеження температури вод, які скидають до природних водойм (наприклад, вод водойм-охолоджувачів ТЕС або АЕС).

Нормативи утворення твердих побутових відходів або відходів виробництва - це кількість відходів, які утворюються на одну розрахункову одиницю (одного мешканця для житлового фонду, 1 м² торговельної та складської площі або на 1 т виробленої продукції) за одиницю часу. Відходи утилізують спеціалізовані підприємства (мал. 5.1). В Україні, на жаль, досі основним методом їхньої утилізації є зберігання на спеціалізованих звалищах (мал. 5.2). Лише незначна частка (не більше 10 %) відходів, переважно метали, піддається справжній вторинній переробці. 

Мал. 5. Утилізація побутових відходів: 1 - на спеціалізованих підприємствах перед утилізацією побутові відходи сортують; 2 - за відсутності перероблення побутових і промислових відходів виникають звалища завтовшки в десятки метрів, які охоплюють велетенські площі

Нормативи допустимого вилучення компонентів природного середовища встановлюють для збереження природних ресурсів, забезпечення сталого функціонування природних екосистем та запобігання їхній деградації. До природних ресурсів належать: надра, водні, лісові, ґрунтові, гірничі, об’єкти тваринного та рослинного світу тощо. Загальне використання природних ресурсів законодавчо гарантується всім громадянам України для задоволення їхніх потреб: оздоровчих, рекреаційних, матеріальних, естетичних тощо.

Нормативи допустимого антропогенного навантаження встановлюють за величиною граничного сукупного впливу всіх антропогенних джерел на довкілля в межах конкретних територій (акваторій). Умовою при цьому є забезпечення стабільного функціонування природних екосистем і збереження біологічного різноманіття.

Санітарно-гігієнічні нормативи - гранично допустимі концентрації (ГДК) хімічних речовин і мікроорганізмів або гранично допустимі рівні (ГДР) дії фізичних факторів у довкіллі, які ще не спричиняють шкідливого впливу на організм людини, а згодом - на здоров’я наступних поколінь.

Запам'ятайте

Раціональне використання природних ресурсів передбачає відновлюваність колообігу речовин і потоків енергії як в окремих екосистемах, так і в біосфері в цілому. Головними завданнями концепції якості життя є забезпечення фізичного та психічного здоров’я людини, збільшення споживання екологічно чистих харчових продуктів, поліпшення умов праці та відпочинку.

Опрацюйте параграф №35 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Коротко законспектуйте.

14.04.2021р.

Тема: Узагальнення знань з теми « Екологія»

Виконайте тест https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=2350240

Тема: Сучасні екологічні проблеми у світі та в Україні.

СЕРЕДОВИЩЕЗНАВСТВО, або інвайронментологія (від англ. Environmental Science) - наука про стан довкілля і місце людини в ньому.

Серйозними передумовами для становлення інвайронментології стали:

• Стокгольмська конференція з питань навколишнього середовища (1972) та створення Наукового комітету з проблем навколишнього середовища;
• Генеральна Асамблея ООН та створення Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку під керівництвом Г. Х. Брундтланд (1982);
• Конференція ООН з довкілля і розвитку у Ріо-де-Жанейро (1992) і декларація «Програма дій. Порядок денний на ХХІ століття» щодо поступового переходу до сталого розвитку суспільства.

Об'єктом досліджень інвайроментології є соціосфера як «самоорганізована, саморегульована планетна система, до якої належать біосфера, охоплені виробничою діяльністю геосфери та прилеглий до Землі космос, а також людське суспільство з усіма наслідками його ... Діяльності» (М. А. Голубець).

Спорідненою із середовищезнавством є охорона довкілля.

ОХОРОНА ДОВКІЛЛЯ (інвайронменталістика) - система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. 

Людство стикається з необхідністю розв'язання багатьох проблем, які виникають у результаті різкого погіршення якості навколишнього середовища.

Екологічна проблема - це зміна природного середовища в результаті антропогенних впливів, що спричинює порушення структури і функціонування природних систем і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.

Ці проблеми можуть мати локальний характер - для окремих районів, областей і країни загалом. Ці проблеми можуть мати й глобальний характер, тобто впливати на цілі регіони світу й торкатися життєвих інтересів усього людства . У такому разі для їх розв'язання потрібна співпраця світового співтовариства.  

Природа – середовище існування людини і всього живого на планеті. Людину не можна відокремити від природи  як і природу від людини. Вони тісно пов’язані між собою. Людина завжди залежатиме від природи, бо,  як її частка, не зможе існувати без цілого. Вона має розуміти, що зберегти себе можна лише піклуючись про збереження довкілля. Своєю господарською діяльністю людина постійно змінює оточуюче природне середовище і ці зміни часто не на користь природі, тому є проблематичними.

Ці проблеми виникли не сьогодні і не вчора. Людина поволі, крок за кроком, наближала себе і довкілля до того, що в наш час називається екологічною кризою.

Стан навколишнього середовища України є дуже тривожним. Забруднюються атмосфера, водойми, зруйновані родючі ґрунти, непродумано вносяться добрива і різні хімічні сполуки в ґрунти, порушуються природні угрупування рослин і тварин, пересихають болота, міліють і зникають річки й озера, бездумно вирубуються ліси, спостерігаються зміни клімату, зникають певні види рослин і тварин, з’являються мутації у світі живої природи. Цей увесь комплекс проблем і є екологічна криза.

Опрацюйте параграф №34 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html.

Дайте відповідь (письмово) на запитання №1-3 с148. Фото відповідей надішліть на електронну адресу gvk.cem@gmail.com

07.04.2021р.

Тема:Вчення В. І. Вернадського про біосферу та ноосферу та його значення для уникнення глобальної екологічної кризи.

Які ознаки виникнення ноосфери?

Основні ідеї Вернадського про ноосферу викладено в його визначній монографії «Наукова думка як планетне явище» та у статті «Декілька слів про ноосферу». В останній він пише: «Людство, взяте в цілому, стає могутньою геологічною силою. І перед ним, перед його думкою та працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах вільно думаючого людства як єдиного цілого».

НООСФЕРА - стан біосфери, за якого визначальним чинником стає розумова діяльність і праця людини, а характерною рисою - екологізація всіх сфер життя. Поняття ноосфери як оточуючої земну кулю «розумної» оболонки ввели на початку ХХ ст. французькі вчені П. Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Заслуга В. І. Вернадського полягає в тому, що він надав цьому терміну наукового змісту. Ноосфера - це такий стан біосфери, за якого мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила. «Розум вводить у механізм земної кори нові потужні процеси, аналогічних яким до появи людини не було», - писав В. І. Вернадський.

На думку В. І. Вернадського, основними передумовами формування ноосфери є такі:

1. Людство стало єдиним цілим. Світова історія охопила як єдине ціле всю земну кулю.

2. Перетворення засобів зв'язку та обміну. Ноосфера - це єдине організоване ціле, всі частини якого на різноманітних рівнях гармонічно пов'язані, діють погоджено один з одним.

3. Відкриття нових джерел енергії. Створення ноосфери передбачає настільки корінне перетворення людиною природи, що їй ніяк не обійтися без колосальної кількості енергії.

4. Поліпшення добробуту людей. Ноосфера створюється розумом і працею людей.

5. Рівність всіх людей. Ноосфера не може бути привілеєм якої-небудь однієї нації або раси.

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.

Отже, ноосфера - це біосфера на сучасному етапі її розвитку.

Яке значення вчення Вернадського для уникнення глобальної екологічної кризи?

Наприкінці XX ст. людство почало відчувати наближення глобальної екологічної кризи, що на відміну від попередніх криз, охопила всю планету. До розвитку глобальної сучасної екологічної кризи призвели: ріст кількості населення Землі, промислово-енергетичний чинник, занепад духовності, низька екологічна культура.

Ознаками екологічної кризи є:

• 1) прискорене виснаження відновлюваних і вичерпання невідновлюваних природних ресурсів;
• 2) локальне забруднення компонентів біосфери випереджає їх можливості природного самоочищення, внаслідок чого перетворені й змінені місця існування стають непридатними для життя;
• 3) порушення біогеохімічних циклів й функцій живої речовини внаслідок втрати біорізноманіття й появи стійких ксенобіотиків.

Віра В. І. Вернадського в здатність людини, людської цивілізації екологічно безпечно користуватись природними ресурсами, науково обґрунтовано ставитись до природи і поступово вдосконалювати її у потрібному для людини напрямі привела до висновку про вищий етап розвитку біосфери, її переходу в ноосферу. Він вважав, що негативні аспекти людської техногенної діяльності є тимчасовими і мають бути переборені. А поки що доводиться констатувати, що загроза виживанню людини є реальною. В. І. Вернадський уперше звернув увагу на стійкість біосфери і зробив оптимістичний на той час висновок: стабільність та самоорганізованість біосфери є надійною запорукою неможливості глобальних екологічних криз.

Організація сталого розвитку людської цивілізації може стати стратегією виживання людства

Отже, вчення про ноосферу стало основою нової картини світу, що спрямована передусім на знання як істину в пізнанні, на перегляд усієї сукупності традиційних світоглядних уявлень про місце і роль людини у природі.

Коротко законспектуйте вищеподану тему.

Виконайте тест:  https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=2534004

31.03.2021р.

Виконайте тест  https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7611112

Тема: Агроценози, їхня структура та особливості функціонування. Шляхи підвищення продуктивності агроценозів.

Структура агроценозів   Штучні екосистеми часто розглядають як окремий тип екосистем (агроценози). Вони створюються людиною й використовуються нею для господарських цілей (мал 1.). До агроценозів належать поля сільськогосподарських культур, городи, теплиці, сади, морські ферми, виноградники, парки тощо. 

Мал. 1. Агроценози в морі і на суходолі

Агроценози містять такі самі екологічні групи організмів, як і природні екосистеми, — продуценти, консументи і редуценти. Але в них один вид суттєво переважає за кількістю особин. Агроценози й створюються задля одержання людиною продукції від цього виду. Консументи у складі агроценозів представлені людиною і шкідниками та збудниками захворювань виду, який є об'єктом вирощування. Фактично, шкідники і збудники захворювань — це конкуренти людини зі споживання ресурсів певного агроценозу.

Особливості функціонування агроценозів   Існувати без підтримки людини такі екосистеми не можуть. У них переважають організми одного виду, і вони не здатні до саморегуляції або така здатність є слабкою. Регуляцію цих систем здійснює людина.

Основний спосіб регуляції — ліквідація конкуруючих видів та створення сприятливих умов для вирощування корисних видів. Це досягається або агротехнічними прийомами (обробка ґрунту для збереження вологи, снігозатримання, прополювання тощо), або використанням хімічних препаратів (гербіцидів, фунгіцидів, акарицидів, родентоцидів тощо).

Регуляція процесів в агроценозах ускладнюється тим фактом, що наявність великої кількості особин одного виду, ще й розташованих із великою щільністю, створює сприятливі умови для поширення шкідників і захворювань. Для представників цих видів агроценози є величезним харчовим ресурсом, наявність якого дає гарні можливості для їх швидкого розмноження.

І ще один фактор впливає на цей процес. Генетичне різноманіття культурних організмів є меншим, ніж у диких видів. Причина цього — жорсткий відбір для використання людиною лише певних генетичних варіантів. Тому будь-якому патогену набагато легше пристосуватися до систем захисту організмів культурних видів.

Підвищення продуктивності агроценозів   Людина постійно вилучає з агроценозу речовини (коли споживає вирощену в них продукцію). Тому ці речовини доводиться постійно поновлювати (наприклад, вносити добрива). Без внесення добрив продуктивність агроценозу протягом кількох років суттєво знижується.

Для агроценозів можуть використовуватися як природні, так і синтетичні добрива. Кожен із цих типів добрив має свої переваги та недоліки.

Крім внесення добрив, існують й інші способи підвищення продуктивності агроценозів. У першу чергу, це селекційна робота, яка дозволяє отримувати сорти рослин і породи тварин зі значно більшою продуктивністю. Крім того, велике значення має технологія сівозмін. Чергуючи на одній території різні агроценози, можна підтримувати загальну продуктивність такої системи протягом тривалого часу і з високою ефективністю.

Тема: Біосфера як глобальна екосистема, її структура та межі. Біогеохімічні цикли як необхідна умова існування біосфери. 

В. І. Вернадський дуже багато зробив для відродження України. Він був першим президентом Академії наук, його ім'ям названо Національну бібліотеку України. На думку вченого, неминучим є єдино правильний підхід до біосфери як до цілісної глобальної екосистеми.

БІОСФЕРА - особлива оболонка Землі, населена живими істотами. Дослідженнями біосфери займається біосферологія.

Структура біосфери включає абіотичний та біотичний компоненти, що пов'язані біологічною міграцією хімічних елементів і речовин. Біосфера охоплює три геологічні оболонки - літосферу, атмосферу та гідросферу. Структурними елементами біосфери є 7 типів речовини: 1) жива (сукупність усіх організмів на Землі); 2) біогенна (речовина, що утворена й перероблювана організмами (вугілля, нафта, кисень атмосфери тощо)); 3) косна (абіотична речовина, що утворена без участі живого, тобто лава, попіл вулканів); 4) біокосна (біогенно-абіотична речовина, продукти розкладу і переробки косної речовини організмами, тобто ґрунт); 5) радіоактивна; 6) космічна; 7) розсіяні атоми.

Межами біосфери є нижні шари атмосфери до висоти близько 11 км, вся гідросфера і верхній шар літосфери до глибини 3-11 км.

Отже, біосфера є найвищою та найскладнішою біологічною системою Землі.

Яка основна функція біосфери?

ПОТІК ЕНЕРГІЇ У БІОСФЕРІ - надходження енергії Сонця до поверхні Землі, засвоєння її у процесі фотосинтезу рослинами, трансформація й перерозподіл у ланцюгах живлення й геологічних оболонках і розсіювання у світовому просторі. Біосфера - це відкрита термодинамічна система, що одержує енергію у вигляді світлової енергії Сонця й теплової енергії процесів радіоактивного розпаду речовин у земній корі та ядрі планети. Радіоактивна енергія, частка якої в енергетичному балансі планети була значною на першій і другій фазах еволюції Землі, нині не відіграє помітної ролі в житті біосфери. Основне джерело енергії сьогодні - це сонячне випромінювання. Більша частина цієї енергії відбивається від хмар, пилу й земної поверхні (близько 34 %), нагріває атмосферу, літосферу й Світовий океан, після чого розсіюється в космічному просторі у вигляді інфрачервоного випромінювання (42 %), витрачається на випаровування води й утворення хмар (23 %), на переміщення повітряних мас - утворення вітру (близько 0,1 %). І лише близько 1% сонячної енергії, що потрапляє на Землю, вловлюється продуцентами - вищими рослинами, водоростями та фототрофними бактеріями - й запасається в процесі фотосинтезу у вигляді енергії хімічних зв'язків органічних сполук.

Ця зв'язана енергія далі використовується консументами й редуцентами в ланцюгах живлення. Завдяки їм біосфера виконує свою основну функції - концентрує, трансформує, акумулює й перерозподіляє хімічні елементи в земній корі. Діяльність живої речовини супроводжується розсіюванням акумульованої сонячної енергії у вигляді тепла.

Енергетичні ресурси в біосфері не лише створюються нині існуючими організмами, а й нагромаджувалися в минулі геологічні часи. Через те реальна енергетика біосфери визначається сукупним потенціалом Карбону та карбоновмісних сполук. Частка енергії первинних вуглеводів не потрапляє до ланцюгів живлення й консервується в осадових породах у вигляді торфу, вугілля, нафти та природного газу.

Таким чином, в процесі роботи, що її здійснює біосфера, вловлена сонячна енергія трансформується й розсіюється. Ці два процеси підпорядковуються двом фундаментальним природним законам - першому та другому законам термодинаміки.

Перший закон термодинаміки: енергія не може бути ні народжена, ні знищена, вона може бути лише трансформована з однієї форми в іншу. Кількість енергії при цьому не змінюється.

Другий закон термодинаміки: будь-яка робота супроводжується трансформацією високоякісної енергії у тепло, що розсіюється в довкіллі й втрачається в просторі.

Отже, основна функція біосфери полягає в засвоєнні, накопиченні, трансформації та перерозподілі енергії.

Які основні закономірності функціонування біосфери?

Живі організми концентрують, перерозподіляють хімічні елементи, синтезують з них і розщеплюють хімічні сполуки. У науці ця закономірність називається першим законом Вернадського, або законом біогенної міграції хімічних елементів: міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому здійснюється або за безпосередньої участі живої речовини, або ж у середовищі, особливості якого зумовлені живою речовиною. Жива речовина (біота) - уся сукупність живих організмів на Землі. «Можна без перебільшення стверджувати, що стан планети, біосфери цілком перебуває під впливом життя і визначається живими організмами», - писав В. І. Вернадський. Якими ж є найзагальніші функції живої речовини в біосфері?

• Газова - вплив живих організмів на газовий склад атмосфери (наприклад, утворення кисню під час фотосинтезу, виділення вуглекислого газу під час дихання, зв'язування Нітрогену завдяки азотофіксації тощо).
• Концентраційна - поглинання живими організмами певних хімічних елементів і їх накопичення (наприклад, накопичення водоростями, молюсками Кальцію, діатомовими водоростями, хвощами, злаками - Силіцію, морськими водоростями - Йоду).
• Окисно-відновна - живі організми окиснюють та відновлюють певні сполуки (наприклад, залізо-, сіркобактерії перетворюють сполуки Феруму та Сульфуру);
• Біохімічна - синтез і розщеплення органічних сполук (білків, ліпідів, вуглеводів, нуклеїнових кислот), яких у природі до появи живого не існувало.
• Деструкційна - розклад редуцентами органічних решток і косної речовини, руйнування гірських порід унаслідок життєдіяльності організмів (наприклад, біологічне вивітрювання за участі лишайників).
• Середовищеутворювальна - зміна умов існування організмів завдяки діяльності живого (наприклад, ґрунтоутворення, самоочищення водойм).

Другий закон В. І. Вернадського, або закон константності: кількість живої речовини за певний час є сталою величиною. Відповідно до цього закону збільшення кількості живої речовини в одній частині біосфери супроводжується її зменшенням в іншій. Це наслідок вселенського закону збереження речовини, а отже, енергії та інформації. Справа у тому, підкреслює В. І. Вернадський, що «у складі біосфери в межах живої речовини відбувались лише перегрупування хімічних елементів, а не докорінні зміни їх загального складу й кількості».

Третій закон В. І. Вернадського, закон єдності живої речовини: усе живе має спільну фізичну, хімічну основу, тобто основою живих систем є однакові хімічні, біохімічні, фізичні процеси, що зумовлені загальними законами хімії, фізики, і діють вони незалежно від стану системи - живої або неживої.

Отже, функціонування біосфери як глобальної екосистеми відбувається за певними екологічними закономірностями.

Коротко законспектуйте вищеподані теми. Складіть до кожної з них по п’ять запитань з відповіддю «так», або «ні».

23.03.2021р.

Тема: Типи зв’язків між популяціями різних видів в екосистемах.

Між популяціями в біоценозі існують різні типи зв'язків.    Тривале існування екосистеми, її саморегуляція та стійкість забезпечуються популяціями різних видів, що пов’язані між собою в складі біоценозу. Це об’єднання забезпечується різними типами зв’язків (рис. 1). Основним типом зв’язку між популяціями різних видів є трофічний¹ зв’язок, за якого організми, їхні мертві рештки чи продукти життєдіяльності є джерелом їжі для організмів інших видів. Часто одні популяції створюють умови для існування особин других популяцій. Цей тип зв’язку називають топічним². Наприклад, птахи, що гніздяться на гілках дерева, пов’язані з ним топічними зв’язками, як і світлолюбні рослини, що створюють під своєю кроною затінені умови для тінелюбних. Завдяки топічним зв’язкам організми одного виду використовують видозмінене іншим видом середовище. Форичний³ зв’язок виникає тоді, коли представники однієї популяції беруть участь у поширенні особин іншої популяції. Яскравими прикладами такого зв’язку є перенесення плодів лопуха на шерсті травоїдних ссавців, яєць глистів — на ногах мух і тарганів (тому важливо не допускати контакту цих тварин зі стравами!), а насіння рослин (вишні, чорниць, горобини) — у травній системі птахів. Якщо особини однієї популяції використовують для побудови власного житла рештки особин інших популяцій, то виникає фабричний⁴ зв’язок. Так, птахи використовують гілочки дерев, траву й пір’їни для конструювання гнізд, мурахи — хвоїнки для спорудження мурашника тощо.

¹ Від грец. trophe — їжа.

² Від грец. topos — місце.

³ Від грец. phorae — носіння.

⁴ Від лат. fabrico — виготовляти. 

Рис. 1. Різні типи зв’язків між популяціями в біоценозі

A. Трофічний зв’язок: муха «влипла» у слиз росички, яка її перетравить за кілька днів. Б. Топічний зв’язок: кактуси пітахаї ростуть у затінку куща паркінсонії, де волого в ґрунті. B. Форичний зв’язок: насіння горобини поширюється вільшанкою завдяки поїданню плодів. Г. Фабричний зв’язок: личинка волохокрильця використовує для побудови «будиночка» черепашки равликів.

Речовини переміщуються екосистемою по трофічних ланцюгах

Основним типом зв'язків, що сполучає популяції в єдиний біоценоз, є трофічні. При цьому представники одних видів стають джерелом їжі для інших, яких також хтось з'їдає. Гусінь їсть листя рослин, синиці їдять гусінь, а яструби — синиць. Подібні послідовності «хто кого їсть» утворюють трофічні (харчові) ланцюги.

Кожен учасник трофічного ланцюга посідає свій трофічний рівень. На початку трофічного ланцюга перебувають організми, які створюють основу для харчування всієї екосистеми. Такі автотрофні організми, що перетворюють неорганічні речовини в органічні, належать до трофічного рівня продуцентів. Як ви пам'ятаєте, найчастіше це рослини, здатні до фотосинтезу.

Ними харчуються рослиноїдні організми, яких відносять до трофічного рівня консументів першого порядку. Консументів першого порядку поїдають уже м'ясоїди — консументи другого порядку, а їх — консументи вищих порядків. Зазвичай на найвищих трофічних рівнях розташовуються великі хижаки чи паразити — у них немає природних ворогів, які б їх з'їдали, тому вони є кінцевою ланкою трофічного ланцюга.

Рештки продуцентів і консументів розкладаються редуцентами до неорганічних речовин. Цей процес виводить хімічні елементи з трофічного ланцюга, що дає змогу їм стати компонентами інших ланцюгів. Утім оскільки мертві рештки організмів містять поживні речовини, вони можуть стати їжею для детритофагів¹ — гетеротрофних організмів, які харчуються органічним матеріалом, що розкладається. Поїдання детритофагами рослинних решток розпочинає новий трофічний ланцюг. Такий харчовий ланцюг, що бере початок від мертвих решток, називають детритним, тоді як той, що починається поїданням живих продуцентів — пасовищним (рис. 2). 

Рис. 2. Харчові ланцюги

1. Кукурудза (продуцент). 2. Сарана (консумент І порядку). 3. Ящірка (консумент ІІ порядку). 4. Змія (консумент ІІІ порядку). 5. Опале листя (рештки продуцента). 6. Мокриця (консумент І порядку). 7. Горобець (консумент ІІ порядку).

¹ Від лат. detritus — розпад і грец. phagos — той, що пожирає.

Кількість трофічних рівнів у ланцюзі обмежена: для більшості ланцюгів їх п'ять-шість. Річ у тім, що в процесі переходу з одного рівня трофічного ланцюга на інший завжди втрачається значна частина енергії — близько 90%. Це пов'язано, по-перше, із тим, що більшість поглинутої енергії витрачається організмами для задоволення власних потреб: підтримання життєдіяльності, а також на пошук, поглинання та перетравлення їжі. По-друге, втрати зумовлені тим, що перетворення енергії в біохімічних процесах є ефективним далеко не на 100 %. Тобто під час реакцій частина енергії завжди втрачається у вигляді тепла. По-третє, не всі організми одного трофічного рівня поїдаються: деякі вмирають своєю смертю, розкладаються редуцентами до найпростіших неорганічних сполук і виводяться з трофічного ланцюга. Як наслідок, від продуцентів (наприклад, зелених рослин) до консументів (травоїдних тварин) доходить лише близько 10 % енергії (рис. 3). А до наступного рівня — хижаків, що з'їдають травоїдних тварин, 10 % від 10 %, тобто лише 1 % від вихідної кількості енергії. Тому такий харчовий ланцюг не можна продовжувати без кінця: рано чи пізно в екосистемі просто не вистачить енергії для формування наступного трофічного рівня.  

Рис. 3. Схема потоку енергії в екосистемі

Енергія, яку запасли продуценти в органічних речовинах своїх тіл, переходить до консументів частково, оскільки більшість продуцентів не поїдається й відмирає, стаючи основою детриту. Частина з енергії з'їдених продуцентів утрачається у відходах життєдіяльності консументів, а решта — засвоюється. Засвоєна енергія використовується консументами для забезпечення нею власних процесів і вивільняється для цього в процесі дихання. Решта ж енергії запасається в органічних речовинах консументів.

У результаті енергія, що надходить із довкілля, запасається автотрофними продуцентами в хімічних зв'язках органічних речовин, які вони утворюють у процесі фото- чи хемосинтезу. Надалі разом зі сполуками ця енергія передається з рівня на рівень, при цьому зменшуючись в обсязі, оскільки «втрачається» на кожному з них. Варто пам'ятати, що згідно з першим законом термодинаміки енергія нікуди не зникає, вона лише перетворюється з однієї форми в іншу. У випадку з екосистемою енергія Сонця трансформується в енергію зв'язків у хімічних сполуках, яка використовується організмами й вивільняється в навколишнє середовище у вигляді теплоти. Зрештою, хімічна енергія органічних речовин розсіюється у вигляді теплоти після розщеплення органічних речовин редуцентами. Із зазначеного вище випливає те, що функціонування екосистем, а значить і життя на Землі, є залежним від надходження енергії від Сонця.

Тема: Екологічні сукцесії як процеси саморозвитку екосистем. Причини сукцесій та їхні типи. Закономірності сукцесій.

ЕКОЛОГІЧНІ СУКЦЕСІЇ (від лат. succesio - наступність) - спрямовані послідовні зміни угруповань організмів на певній ділянці середовища, що призводять до відновлення або перетворення екосистем відповідно до природних умов. Послідовність екосистем, що змінюють одна одну в процесі сукцесії, називається сукцесійною серією, а окрема екосистема - стадією сукцесії (іл.1). 

Іл. 1. Приклади сукцесійних змін

Найзагальнішими етапами екологічних сукцесій є такі:

• Етап первинного заселення. Процес сукцесії починається із заселення лишайниками, нижчими грибами (первинні сукцесії) і рослинами (вторинні сукцесії). Згодом на цих ділянках формуються або відновлюються зооценози та мікробіоценози.
• Етап формування піонерних угруповань (угруповання організмів, які існують на початку сукцесій). Вони, як правило, нестійкі, із незначним видовим різноманіттям, нескладними ланцюгами живлення, слабкою мінералізацією решток тощо.
• Етап формування проміжних угруповань, які також є нестійкими, але в них збільшується видове різноманіття, розгалужуються трофічні мережі тощо.
• Етап формування зрілих (клімаксних) екосистем з високим ступенем стійкості, найбільшим біорізноманіттям, максимальною кількістю біомаси, збалансованістю процесів продукції й мінералізації.

Отже, постійні зміни середовища життя ведуть до сукцесій, кінцевою метою яких є досягнення стабільного стану.

Які причини й типи сукцесій?

Причинами сукцесій можуть бути: зміни клімату, природні катаклізми (вулкани, землетруси, повені), діяльність людини. Важливе значення в сучасній екології надається біотичним чинниками: види організмів сукцесійного угруповання здатні змінювати умови існування інших видів. У більшості випадків рушійними чинниками змін і розвитку нестійких екосистем є незбалансованість кругообігу речовин і зменшення видового біорізноманіття.

Сукцесії бувають повільними (тривають упродовж тисячоліть і десятків тисяч років), середніми (упродовж століть) і швидкими (упродовж десятиліть). Залежно від причини виникнення сукцесії поділяють на два типи: 1) ендогенні (автогенні) - відбуваються з внутрішніх причин (наприклад, утворення нових видів); 2) екзогенні (алогенні) - виникають під дією зовнішніх чинників (наприклад, засолення, підтоплення, вселення чужорідних видів). Сукцесії можуть бути: природними (наприклад, виникають внаслідок підняття або опускання суходолу) й антропогенними (наприклад, внаслідок вирубування лісу, розорювання степу).

За особливостями формування сукцесії поділяють на первинні та вторинні. Первинні сукцесії - це поява і розвиток угруповань у місцях, де їх раніше не було (наприклад, розвиток екосистем на скельних породах, зсувах, відмілинах річок, вулканічних островах). Вторинні сукцесії - це відновлення природних угруповань після певних порушень (наприклад, відновлення лісів після пожеж або вирубування, степів - після розорювання).

Отже, екологічні сукцесії є механізмами появи, розвитку, самоорганізації та самовідновлення екосистем.

Які закономірності сукцесій?

Знаючи динаміку змін основних параметрів екосистем, можна визначати їх стійкість до дії зовнішніх чинників, виявляти негативні тенденції у розвитку, визначати можливе антропогенне навантаження на екосистеми тощо.

Які ж основні закономірності сукцесій?

У 1884 р. французький хімік і фізик А. ле Шательє (1850-1936) сформулював закономірність (принцип Ле Шательє), згідно з якою будь-який зовнішній вплив, що виводить систему зі стану рівноваги, викликає в цій системі процеси, що намагаються послабити зовнішній вплив і повернути систему до початкового рівноважного стану.

Можливість переходу нестійкої екосистеми до сукцесійного стану визначається законом одного відсотка: зміна енергетики природної системи в межах 1 %, як правило, не виводить екосистему з рівноважного стану, і навпаки. Зміна потоку енергії у біогеоценозі більш ніж на 1 % як у бік його зменшення, так і в бік збільшення виводить екосистему з клімаксу й переводить її в сукцесійний стан. При цьому через велику кількість чинників, що взаємодіють, здебільшого не можна передбачене, якого характеру набуде сукцесія - прогресуючого або регресуючого.

Згідно з правилом максимуму потоку енергії сукцесія відбувається в напрямі фундаментального зміщення потоку енергії в бік зростання її кількості з метою підтримки системи. Сукцесії ведуть до зростання біорізноманіття, але лише до клімаксної стадії.

Отже, у зв'язку з тим, що екосистеми є динамічними, прогнозування їх стану й визначення закономірностей розвитку є важливим завданням екології.

Опрацюйте  §§28,29 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Виконайте нижченаведене завдання

 Характеристика сукцесій 

Класичним прикладом сукцесії є заростання озера й перетворення його на болото, згодом - на луки й ліс. Схарактеризуйте цю сукцесію за планом: 1) етапи розвитку; 2) причини виникнення; 3) тип; 4) значення.

16.03.2021р.

Тема: Механізми регуляції густоти (щільності) та чисельності популяцій. Функціональна роль популяцій в екосистемах.

Регуляція щільності та чисельності популяцій

Чисельність і щільність популяцій є важливими показниками для їхнього існування. Ріст цих показників свідчить про благополуччя популяції. Але необмежений ріст популяцій є неможливим. Після досягнення своєї певної чисельності популяція повністю вичерпує ресурс, потрібний для її існування. Це може бути їжа, питна вода, місце гніздування тощо. Вичерпання ресурсів підсилює внутрішньовидову конкуренцію і спричиняє збільшення смертності особин.

Повне вичерпання ресурсів може стати причиною загибелі популяції. Тому в природних популяціях організмів існують механізми регуляції їх чисельності і підтримання її на оптимальному рівні. Ці механізми можуть бути як внутрішньовидовими (зменшення народжуваності через гормональні зміни), так і відбуватися на рівні екосистеми.

На рівні екосистеми регуляція чисельності здійснюється переважно за рахунок дії на особин виду хижаків і паразитів. Чим більше особин виду, тим більше їжі для хижаків і паразитів, що стимулює їх розмноження. Прикладом такого регулятора може бути трипаносома, яка є паразитом, наприклад, копитних у південних регіонах Африки (мал.1).  

Мал. 1. Хижаки і паразити є одними з найбільш ефективних механізмів регуляції чисельності популяції

Живі організми використовують й інші способи регуляції чисельності (мал. 2). Найбільш поширені — регуляція за допомогою інших видів (насамперед хижаків і паразитів). Крім того, ефективним механізмом є міграції, коли частина особин популяції переміщується в інші місцевості. Регулювати чисельність своїх популяцій у деяких випадках тварини можуть за допомогою канібалізму (поїдання особин власного виду). Можлива і регуляція на гормональному рівні, коли починають працювати інстинктивні програми обмеження розмноження і частина особин не залишає нащадків через порушення в роботі репродуктивної системи організму. 

Мал. 2. Регуляція чисельності популяцій у тварин: міграція і канібалізм

У деяких випадках перед людиною постає проблема регуляції чисельності популяцій організмів, які були штучно завезені в нові регіони. Прикладом таких ситуацій є масове розмноження кроликів та території Австралії. Їх завезли на новий континент ще в ХІХ столітті. Планувалося використати їх як об'єкт полювання. Але відсутність природних регуляторів чисельності стала причиною дуже інтенсивного розмноження цього виду. Це стало причиною суттєвого порушення місцевих біоценозів і завдало значних збитків господарствам Австралії. Механічні заходи боротьби — полювання на кроликів та побудова огорож проти їх проникнення — виявилися безрезультатними.

Ефективного успіху вдалося досягти тільки за рахунок природних регуляторів чисельності цих видів, які довелося штучно завозити. Чисельність кроликів вдалося зменшити шляхом зараження їх вірусом міксоматозу. Але згодом у них почала вироблятися стійкість до цього захворювання і для подальшої регуляції чисельності їхньої популяції застосували інший вірус.

Яка функціональна роль популяцій в екосистемах?

Основою функціонування популяцій є безперервний обмін речовин, тому основна функція популяцій в екосистемах - забезпечення проходження через екосистеми триєдиного потоку речовин, енергії та інформації. Реалізуються ця функція завдяки функціональним ролям популяцій в екосистемах.

• Продукційна роль - популяції автотрофних організмів-продуцентів засвоюють сонячну енергію й утворюють первинну продукцію, що її споживають гетеротрофні консументи;
• редукційна роль - популяції редуцентів розщеплюють органічні рештки до мінеральних речовин, що знову вступають у кругообіг;
• трансформаційна роль - популяції консументів перетворюють речовини й енергію і забезпечують упорядковане проходження через екосистеми потоку речовин й енергії;
• регуляційна роль - завдяки механізмам саморегуляції популяції відіграють важливу роль у підтриманні стабільності екосистем (яскравим прикладом є взаємовідносини «хижак - жертва»);
• інформаційна роль - важливою є участь популяцій, як відзначає Ю. Одум (1986), у створенні «каналів фізичних і хімічних сигналів, що пов'язують усі частини екосистеми і регулюють її діяльність як єдиного цілого» (наприклад, алелопатія, зумовлена виділенням рослинами в навколишнє середовище хімічних продуктів життєдіяльності, а саме колінів, антибіотиків, фітонцидів, що впливають на чисельність, структуру й продуктивність фітоценозів).

Окрім участі в забезпеченні потоку речовин, енергії та інформації в екосистемах популяції виконують ще одну функцію - середовищеутворювальний вплив. Наприклад, популяції рослин суттєво впливають на мікроклімат, утворюють схованки чи місця для гніздування тварин, популяції мікроорганізмів впливають на якість ґрунту, тварини-фільтратори беруть участь у самоочищенні водойм. Усі популяції в екосистемах спеціалізуються на виконанні певної функції, і кожна з них відіграє свою роль, займаючи в екосистемі певну екологічну нішу.

Отже, популяції - це основна функціональна одиниця екосистем.

Тема: Властивості та характеристики екосистем.

Екосистема — це сукупність живих організмів, які мешкають у певному середовищі існування й утворюють з ним одне ціле. Будь-яка екосистема містить у своєму складі два головні компоненти — біотичний і абіотичний. Біотичний компонент екосистеми — це всі живі організми, які входять до її складу (тварини, рослини, бактерії тощо). А абіотичний — це компоненти неживої природи (каміння, вода, повітря тощо). Екосистеми бувають природними (екосистеми лісу, озера, пустелі) і штучними (саду, городу, акваріуму).

У біосфері відбувається постійний колообіг елементів, які переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до організму. Елементи, які вивільняються мікроорганізмами, наприклад, під час гниття, надходять у ґрунт і атмосферу, знову беруть участь у колообігу речовин біосфери, поглинаючись живими організмами.

Для функціонування екосистем найважливішими є колообіги елементів, які є основними компонентами живих організмів, — Карбону, Нітрогену, Оксигену, Сульфуру, Фосфору.

Властивості екосистем

Основними властивостями екосистем є цілісність, стійкість, самовідтворення та саморегуляція тощо.

Цілісність — здатність підтримувати взаємозв'язки між компонентами екосистеми та з природним середовищем, перш за все, завдяки потокам речовини і енергії. Якщо якісь речовини вилучаються із колообігу (разом із ними і потік енергії переривається), цілісність екосистеми порушується і вона може загинути.

Стійкість екосистеми — здатність зберігати свою структуру і функціональні особливості під впливом зовнішніх факторів (наприклад, дощ чи вітер не порушують структуру і функціонування екосистеми лісу). Найбільш стійкими екосистемами є ті, які мають багатий видовий склад (наприклад, екосистема тропічного лісу). Найменш стійкі — ті, що створені штучно (наприклад, екосистеми саду чи акваріуму), без підтримки людини вони зовсім не можуть існувати.

Самовідтворення екосистеми — це її здатність тривалий час існувати, підтримуючи свій склад і функціонування. Для тривалого існування будь-якої екосистеми необхідно, щоб у ній постійно відтворювалися всі її ресурси: організми, склад ґрунту і води, кисень у повітрі тощо. Аби постійно відтворювалися організми, необхідні умови для їхнього існування (джерела їжі, вода, сонячна енергія тощо). Усередині будь-якої екосистеми постійно відбувається, наприклад, заміна старих особин на молодих, хворих — на здорових. Це все можливо лише за умови своєчасного самовідтворення.

Саморегуляція екосистеми означає її здатність самостійно «управляти» життям усередині екосистеми, щоб забезпечити її тривале існування. Наприклад, хижаки можуть поїдати травоїдних тварин певного виду до того часу, поки їх чисельність не скоротиться. Далі, якщо є різноманітність видів, вони переключаються на інше джерело їжі (наприклад, на інший вид травоїдних). Таким чином, вони повністю не знищують вид, а лише залишають його у спокої, поки його чисельність не відновиться.

Цікавий факт трапився в Німеччині. Місцеві жителі вирубали ліс на одному зі схилів гірського масиву Шпессарт. А потім вирішили його відновити. Дерева, які там раніше росли, — дуби — чомусь не приживалися. Потім виявилося, що разом із деревами були знищені й олені, послід яких відігравав важливу роль в екосистемі лісу. Організми, які жили в ґрунті, «переробляли» його і тим самим підтримували певний його склад. Після знищення лісу склад ґрунту змінився, і на ньому вже не могли рости дерева, що були там раніше.

Спільними ознаками екосистем, що зазвичай використовують для її екологічної характеристики, є:

• а) видова різноманітність і склад живих організмів;
• б) структура екосистеми, тобто співвідношення в екосистемі різних груп організмів;
• в) біологічна продуктивність, що оцінюється за розмірами первинної та вторинної біомаси;
• г) ланцюги живлення та розгалуженість трофічної мережі, що забезпечують потік енергії через екосистему та швидкість кругообігу речовин;
• д) мінералізація органічних решток.

Отже, екосистеми, незважаючи на свою різноманітність, мають подібні структуру, функції, властивості й ознаки, що визначаються їх походженням та еволюційним призначенням.

Опрацюйте  §27 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

9.03.2021р.

Тема: Екологічні чинники.

Екологічні чинники – це усі компоненти навколишнього середовища, які впливають на живі організми та їх угруповання. Ці чинники є причиною, рушійною силою процесів у взаємовідносинах організмів і середовища. Пригадаємо, що чинники середовища називають екологічними лише в тому разі, якщо вони для організмів мають певне значення. Під дією чинників середовища відбувається формування пристосувань на різних рівнях організації життя (адаптаційне значення) та зміни дії інших чинників і пристосувань у відповідь на зміни середовища (модифікаційне значення). Світловий, звуковий, хімічний, механічний вплив чинників сприймається рецепторами живих організмів і є для них джерелом інформації про стан середовища (сигнальне значення), магнітний вплив забезпечує визначення місцеіснування або напрямків переміщення у просторі (біонавігаційне значення). Дія чинників різної інтенсивності може сприяти життєдіяльності (вітальне значення), обмежувати (лімітуюче значення) або спричиняти загибель (летальне значення) організмів. Таким чином, екологічні чинники середовища чинять різний прямий та опосередкований, позитивний чи негативний вплив і можуть бути для живих організмів подразниками, обмежувачами, модифікаторами, сигналами та ін.

Найпоширенішою й найзагальнішою є класифікація екологічних чинників за природою впливу, згідно з якою виокремлюють: абіотичні (вплив чинників неживої природи), біотичні (вплив чинників живої природи) та антропічні (прямий та опосередкований вплив діяльності людини) 

Стенобіонти (від грец. стенос - вузький та біос - життя) - організми, які можуть жити лише за дуже незначної зміни чинників середовища. Як правило, стенобіонтами є високоспеціалізовані види, симбіонти, мешканці морських глибин, печер, лісів високогір'я. До стенобіонтних організмів належать:

• стенофаги - організми, які живляться небагатьма видами корму (колібрі, осоїди, коала) ;
• стенобати - організми, існування яких можливе тільки на певній глибині за певного тиску води (клопи-водомірки, глибоководні кальмари, риби-вудильники);
• стенотерми - організми, пристосовані до відносно сталих температурних умов довкілля і які не витримують їх коливань (форель річкова трапляється в холодних гірських річках);
• стеногали - організми, що витримують лише незначні зміни ступеня солоності середовища (головоногі молюски, карась, видра річкова).

Еврибіонти (грец. еври - широкий та біос - життя) - організми, які можуть жити за значних змін екологічних чинників. Так, багато наземних тварин і рослин помірних широт можуть витримувати великі сезонні коливання температури, вологості та інших чинників середовища. До еврибіонтних організмів належать:

• еврифаги - організми, які живляться найрізноманітнішою рослинною і тваринною їжею (пацюк сірий, тарган рудий, свиня дика, бурий ведмідь, крук);
• еврибати - організми із широким діапазоном вертикального поширення, які витримують значні коливання тиску води (губки, голкошкірі, кити);
• евритерми - організми, що пристосовані до значних коливань температури середовища (сокіл-сапсан, вовк сірий, сосна звичайна);
• евригали - організми, здатні існувати в середовищі зі значними змінами ступеня солоності (очерет звичайний, прохідні риби) 

Отже, екологічна валентність стено- та еврибіонтів виражається вузьким або широким діапазоном витривалості й розглядається як відносна реакція видів на деякі чинники середовища або на їх комплекс.

Опрацюйте  §25 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Тема: Популяції. Класифікація популяцій.

Структура та характеристики популяцій.

ДЕМЕКОЛОГІЯ (від грец. демос - народ) - розділ екології, що вивчає умови формування, структуру, функціонування і динаміку розвитку популяцій окремих видів; інша назва - популяційна екологія. Її засновником вважають англійського еколога Чарльза Елтона.                      Об'єктом дослідження демекології є популяція як група особин одного виду на конкретній території, що утворює самостійну генетичну систему й формує власну екологічну нішу. Предметом демекології є онтогенез особин, структура популяцій, їх динаміка, стійкість, стабільність, самовідновлення й саморегуляція. 

Поняття популяції.  

У природі кожний вид існує як комплекс внутрішньовидових угруповань — популяцій. Популяція — це група особин одного виду, які протягом низки поколінь населяють певну територію й утворюють відносно ізольовану генетичну систему.                                                                            
 Отже, окрема популяція відносно ізольована від інших популяцій того самого виду. Часто ця ізоляція визначається природними перешкодами місця проживання — гірськими хребтами, межами водойм, лісів, лугів тощо, а іноді — просто відстанню, на яку особини здатні переміститися протягом життя. Очевидно, що така відстань буде більшою в китів і меншою в равликів.                                                                                                                                              Через ізоляцію особини схрещуються в межах однієї популяції набагато частіше, ніж із представниками інших популяцій. Це означає, що популяції утворюють свою генетичну систему й формують свій особливий генофонд.                                                                                              Чим же різняться генофонди різних популяцій? Насамперед, наборами генів, необхідних для адаптації до певного місця проживання. Розглянемо, наприклад, популяції людини. Жителі високогірних районів Анд і Гімалаїв мають адаптації до низького вмісту кисню; ескімоси пристосовані до холоду й відсутності рослинної їжі; населення тропічної Африки має генетичні пристосування до малярії.

Оскільки генофонди різних популяцій формуються окремо один від одного, згодом вони починають значно різнитися. Це може спричинити навіть утворення нових видів. Тобто популяція — це найменша одиниця еволюції.

Структура популяцій

Зазвичай особини в популяції розподілені нерівномірно. У складі популяцій виокремлюють більш дрібні угруповання (субпопуляційні групи): родини, зграї, сімейні групи, колонії, деми тощо. До того ж вирізняють просторову, вікову, статеву, генетичну й етологічну структури популяції.

Характеристики популяцій

Як класифікують популяції?

Багатьом видам рослин й тварин притаманні метапопуляції, тобто популяції, що складаються із часткових популяцій, між якими наявний обмін генетичним матеріалом. Такі види менш уразливі до дії негативних чинників середовища. На практиці дослідники рідко коли мають справу зі справжніми популяціями. Найчастіше у природі досліджують сукупності особин різного ступеня згуртованості та чисельності - агрегації й деми. Агрегація - тимчасово просторово відокремлена група особин (наприклад, зграя мігруючої сарани, що пересувається, або вужі, що зібралися до купи на зимівлю). Агрегація в цілому сприяє виживанню популяції, але посилює антагонізм між особинами (принцип Оллі). Дем (локальна популяція) - відносно невелика частково відокремлена від інших група особин певного виду, які переважно схрещуються між собою.

Опрацюйте  §26 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Фото конспекту надішліть на електронну адресу gvk.cem@gmail.com

2.03.2021р.

Тема: Предмет вивчення екології, її завдання та методи. Зв’язки екології з іншими науками. Екологічні закони.

Опрацюйте  с.100 та §24 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

23.02.2021р.

 Практична робота 2.

Тема: розробка рекомендацій щодо профілактики захворювань 

Мета: закріпити знання про групи захворювань людини та попередження цих захворювань; усвідомити необхідність дотримання профілактики захворювань для зміцнення організму; вчитися застосовувати знання та розробляти обґрунтовані рекомендації щодо профілактики захворювань людини.

Обладнання і матеріали: підручник.

                                                                      Хід роботи

           1. Застосовуючи знання про групи захворювань людини, заповніть таблицю. Зробіть висновок про причини захворювань людини.

 

Ознака	Неінфекційні	Інфекційні	Інвазійні	ЗПСШ
Причини
Чинники ризику
Особливості
Приклади

           

2. У таблиці наведено обґрунтування рекомендацій для збереження, зміцнення та відновлення здоров'я. Опрацюйте їх і сформулюйте рекомендації щодо профілактики захворювань людини.

 Основні рекомендації щодо профілактики захворювань людини 

Рекомендація	Обґрунтування рекомендації
	Треба розуміти, як побудований і як працює організм людини, що йому корисно, а що - шкідливо
	Відмежувавшись від природи і створивши тепличні умови, людина відгороджується від оздоровчого природного впливу
	Гармонія існування з людьми можлива лише на основі альтруїзму. Позитивне ставлення до людей - запорука соціального благополуччя
	Нервова система впливає на механізми самооновлення; організм людини здатний активізувати ці процеси, створюючи постійну мотивацію
	Сонце, повітря й вода впливають на захисні імунні реакції, посилюють антистресові процеси, розвивають механізми терморегуляції
	Дотримуйтесь правил раціонального харчування, що запобігає надмірному навантаженню на дію системи органів
	Помірні навантаження активізують кровообіг, обмін речовин, регуляторні системи, виділення продуктів обміну та ін.
	Синтетичні ліки є неприродними для організму і можуть чинити побічну шкідливу дію на клітини, органи й організм
	Віра позбавляє організм від внутрішніх конфліктів, хронічних емоційних стресів і підтримує психічне здоров'я

 Фото виконаної вами роботи надішліть на електронну пошту: gvk.cem@gmail.com 

 Тема: Узагальнення знань з теми  «Біологічні основи здорового способу життя»

Перейдіть за нижченаведеним посиланням та виконайте тест:  https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=1735206       Термін виконання тесту – до 16.00  26.02.2021р.

16.02.2021р.

Тема: Імунокорекція. Імунотерапія.

Імунокорекція - сукупність засобів і методів, спрямованих на нормалізацію функцій імунної системи.

         Розрізняють три основні види імунокорекції:

1) стимулювальна    2) пригнічувальна,    3) замінна.

         Імунокорекція передбачає застосування різних фізичних (наприклад, інгаляція, електрофорез), хімічних (лікарські препарати) і біологічних (масаж, апітерапія) методів, традиційних (наприклад, антибіотикотерапія) й альтернативних (наприклад, голковколювання, гірудотерапія) методик, терапевтичних і хірургічних (видалення лімфоїдної тканини, пересадка кісткового мозку) підходів.

Основні принципи імунокорекції:

1) застосування з профілактичною метою;

2) доповнення призначеного лікування;

3) переважне використання природних способів впливу, що пов'язані з біологічними потребами й функціями організму.

         Імунотерапія - сукупність методів лікування, що мають цільовий вплив на клітини, тканини та органи імунної системи.

         Основною метою імунотерапії є виправлення імунних дефектів організму людини.

         За механізмом дії розрізняють: специфічну й неспецифічну імунотерапію.          Специфічна імунотерапія передбачає вплив на механізми адаптивного імунітету, а неспецифічна - на вроджені імунологічні процеси.

         Імунотерапевтичний вплив може бути активним, пасивним та адаптивним. Активний вплив передбачає залучення природних механізмів імунної системи у відповідь на введення антигена (наприклад, використання вакцин). У разі пасивного застосовують готові гуморальні (сироватки, імуноглобуліни, моноклональні антитіла) або клітинні (клоновані лімфоцити) імунологічні препарати, що діють на природні захисні механізми.

Особливості й різноманітність імунобіологічних препаратів

         За дією на імунну систему імунобіологічні препарати поділяють на:

1) імуностимулятори (активують імунну відповідь; н-д: вакцини, препарати женьшеню);

2) імунодепресанти (пригнічують імунну відповідь; н-д: деякі антибіотики);

3) імуномодулятори (відновлюють і нормалізують функції імунної системи; наприклад препарати з ехінацеї, гриба кордицепсу).

         До імунобіологічних препаратів належать:  

         1. Вакцини - препарати з ослаблених, вбитих збудників захворювань або продуктів їхньої життєдіяльності, що їх застосовують для формування набутого активного імунітету (наприклад, БЦЖ проти туберкульозу)

         2. Анатоксини - препарати із знешкоджених екзотоксинів бактерій, що зберігають антигенні та імуногенні властивості (н-д: стафілококовий анатоксин).

         3. Сироватки імунні - це препарати сироватки крові, що отримують шляхом імунізації тварин або людини і використовуються для створення пасивного імунітету (наприклад, протиправцева сироватка).

         4. Інтерферони - природні або рекомбіновані білкові речовини, що є противірусними засобами (н-д,природний альфа-інтерферон, штучний лаферон).

         5. Імуноглобуліни - препарати, діючою основою яких є антитіла, що підвищують неспецифічну опірність організму (н-д: імуноглобулін людський).

         6. Пробіотики - бактеріальні препарати, що містять живі мікроорганізми або їхні метаболіти, що здійснюють регуляторний вплив на імунну систему через відновлення мікрофлори кишечнику (наприклад, лінекс, лактобактерин).

         7. Бактеріофаги - антимікробні специфічні препарати, що їх отримують в результаті селекції бактеріофагів (наприклад, дизентерійний або сальмонельозний бактеріофаг).

         8. Антибіотики - продукти життєдіяльності (або їхні синтетичні аналоги і гомологи) живих клітин, що вибірково пригнічують функціонування клітин бактерій, грибів або пухлин (наприклад, лізоцим, пеніцилін, цефадозим).

Опрацюйте  §20 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект з даної теми.

Тема: «Профілактика інвазійних захворювань та захворювань, що передаються статевим шляхом»

1.      Особливості та різноманітність інвазійних захворювань людини

ІНВАЗІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ (від лат. invasio - вторгнення, напад) - це хвороби, збудниками яких є тваринні паразитичні організми. Інша назва - паразитарні захворювання.

Найпоширенішими групами інвазійних захворювань є протозойні (паразитами людини є понад 50 видів одноклітинних тварин) та гельмінтози (понад 270 видів паразитичних червів спричиняють захворювання в людини).

-         Які особливості мають ці захворювання?

1. Збудниками є паразитичні тварини

2. Специфічність

3. Наявність складних життєвих циклів

4. Тривалий хронічний перебіг із компромісними відносинами

5. Формування нестерильного імунітету в хазяїв

6. Здатність передаватися від людини до людини або від тварин до людини

Імунітет проти інвазійних збудників формується з деякими труднощами та називається нестерильним імунітетом.

2.       Шляхи зараження організму людини інвазійними хворобами

• аліментарний - збудник потрапляє з їжею через травну систему (наприклад, цисти дизентерійної амеби або яйця аскариди з немитими фруктами, фіни ціп'яків зі свининою);
• водний - зараження відбувається під час пиття або випадкового заковтування води (наприклад, цисти лямблій, личинки печінкового сисуна);
• контактно-побутовий - через предмети побуту (наприклад, зараження коростяним свербуном), під час контакту з хворими домашніми тваринами (наприклад, ооцисти токсоплазми з шерсті кішок, яйця ехінокока - з шерсті псів);
• контактно-статевий (наприклад, таким шляхом передається сечостатева трихомонада);
• трансплацентарний - проникнення збудника з організму зараженої вагітної жінки в організм плода через плаценту (зараження плода токсоплазмою, малярійним плазмодієм);
• трансмісивний - під час укусів кровосисних кліщів, комах (наприклад, муха це-це є переносником трипаносом, москіти - лейшманій).

3.      Профілактика інвазійних захворювань

Найефективнішим заходом профілактики інвазій є елементарне дотримання правил особистої гігієни (миття рук перед вживанням їжі, після відвідування місць загального користування та спілкування з домашніми тваринами). Крім того, потрібно обов'язково обдавати кип'ятком овочі та фрукти, що їх вживають у сирому вигляді, піддавати необхідній термічній обробці рибу та м'ясо. Важливо турбуватись про повноцінне харчування, що в достатній кількості забезпечує організм усіма поживними речовинами, вітамінами А, С, D. Позитивне значення має і стимулювання імунітету, що знижує ймовірність зараження, перешкоджає міграції паразитів по організму, скорочує тривалість їхнього життя в організмі хазяїна.

4.      Особливості захворювань, що передаються статевим шляхом.

Термін «захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ)» рекомендований ВООЗ у 1982 р. замість застарілого терміна «венеричні хвороби». Нині відомо близько 30 збудників ЗПСШ, серед яких віруси, бактерії, гриби й одноклітинні тварини. 

1. Збудниками є віруси, бактерії, гриби, твариноподібні

2. Малосимптомний перебіг

3. Уражають переважно органи статевої й сечовидільної систем

4. Тривалий хронічний перебіг без лікування

5. Відсутність імунітету в хазяїв

6. Здатність передаватися від людини до людини.

5. Класифікація ЗПСШ

Першої групи належать типові захворювання, що передаються статевим шляхом, - сифіліс, гонорея, хламідіоз. Збудники цих захворювань передаються в разі незахищеного статевого контакту.

До другої групи відносять: захворювання з переважним ураженням статевих шляхів (генітальний герпес, хламідіоз, лямбліоз, трихомоніаз та ін.) та захворювання з переважним ураженням інших органів (СНІД, гепатит В, лямбліоз, короста, цитомегаловірусна інфекція та ін.).

6.    Заходи профілактики ЗПСШ 

-         Правила особистої гігієни та  інтимну гігієну статевих органів

-         Безпечна статева поведінка (самостійне ознайомлення з матеріалом підручника)

-         Відсутність шкідливих звичок.

Зробіть конспект вищевикладеного матеріалу.

19.01.2021

Тема: Науки, що вивчають здоров’я людини. Принципи здорового способу життя.

Вчений І. П. Павлов стверджував: "Здоров'я – це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок..."

1. Біологічні науки, що вивчають здоров’я людини.

Фізіологія — наука, яка вивчає закономірності функціонування й регуляції як організму людини в цілому, так і окремих його систем.

Анатомія — наука, яка вивчає форми і пропорції тіла людини та його частин, окремі органи, їхню макроскопічну й мікроскопічну будову.

Психологія — наука, яка вивчає психічну діяльність людини, закономірності її розвитку й функціонування.

Біохімія — наука, яка вивчає хімічний склад живих організмів та хімічні процеси, які лежать в основі їхньої життєдіяльності.

Цитологія — наука, яка вивчає будову та функціонування клітин

Гістологія — наука, яка вивчає будову та особливості функціонування тканин.

Ендокринологія — наука, яка вивчає будову та особливості функціонування залоз внутрішньої секреції.

Генетика людини — наука, яка вивчає спадковість і мінливість людини.Збереження життя і здоров’я — найперша потреба людини.

Прикладні біологічні науки:

Медицина - наука, спрямована на зміцнення та охорону здоров'я людини, продовження ї життя, запобігання хворобам.

Гігієна - наука про здоров'я та його збереження.                                                  

Валеологія - наука, що вивчає методи здорового способу життя.

Екологія людини - дослідження впливу на людину природних і соціальних факторів навколишнього середовища.   

2. Валеологія – наука про здоров’я людини.

 

Валеологія (лат. valeo – бути здоровим і грец. logos – учення, наука) – наука про формування, збереження та зміцнення здоров'я людини в духовному, психічному, фізичному і соціальному плані.

Наука валеологія виникла на стику низки наук, зокрема медицини, фізіології, психології, педагогіки, соціології тощо.

Об'єктом сучасної медицини є хвора людина та людина, яка перебуває у "третьому стані". Ця наука в основному лікувальна, а зусилля профілактичної медицини спрямовані, головним чином, на захист людей від певних захворювань.

Об'єктом науки валеології є здорова людина і людина, котра перебуває у "третьому стані", а її предметом – здоров'я індивіда, що живе в реальному, складному світі.

Людям доводиться відчувати на собі переважно негативний вплив факторів навколишнього середовища, які призводять до виникнення у них стану передхвороби, або "третього стану".

Завданням, валеології є не тільки констатація "третього стану" організму, але й розробка методів і способів виведення людини з нього, а також запобігання цьому станові з метою покращення здоров'я.

4. Принципи здорового способу життя

Здоровий спосіб життя (скорочено «ЗСЖ») — означає розумне використання свого життєвого потенціалу, а також дотримання науково обґрунтованих рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я та інших медичних організацій. Його необхідність виходить із того, що багато причин пошкодження стану здоров'я можна уникнути. Заснований на загальних рекомендаціях щодо харчування, необхідних фізичних навантажень, гігієни, тренування холодом, позбавленні від шкідливих звичок та залежностей, запобіганню захворюванням, що передаються статевим шляхом.

ПРИНЦИПИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ  ЖИТТЯ

Принцип № 1: Активність, рухливість

Робітничі професії нині не в тренді. Зараз всі або продавці, або офісні працівники. Таким людям бракує рухливості. Це точно. Ну, подумайте, ви цілий день сидите у офісі, за комп’ютером, щось пишете, п’єте каву, набираєте зайву вагу. Вам би могли допомогти заняття спортом. Проте, коли на спорт часу немає, то прогулянки на свіжому повітрі чи ранкової пробіжки ніхто не відміняв. Ходіть більше пішки, гуляйте в парках та лісах, будьте рухливими.

Від серцево-судинних та інших серйозних захворювань потрібно йти або навіть тікати. У прямому сенсі слова. Рухайтеся назустріч міцному здоров’ю і довголіттю.

 

Принцип № 2. Здорове харчування

Найважливіше при здоровому способі життя – це харчування. Правильне харчування! Більше фруктів і овочів, продуктів, наповнених корисними для нашого організму речовинами. Ніяких гамбургерів, коли, чіпсів та іншої гидоти.

Як говорив сам товариш Гіппократ, їжа повинна бути нашим ліками, а не ліки їжею. В ідеалі, звичайно, потрібно відмовитися від шкідливої їжі назавжди, але … Це як будь-яка шкідлива звичка, розумієш, що шкідливо, але відмовитися не можеш. Іноді можна потішити свій шлунок, але без фанатизму.

 

Принцип № 3: Мінімізація шкідливих звичок

Здоровий спосіб життя жодним чином не сумісний з постійними шкідливими звичками: курінням, вживанням алкоголю і тим більше наркоманією. І якщо алкоголь на свята при здоровому способі життя ще можна зрозуміти, то куріння і наркоманія скасовуються повністю.

Випити смачного вина, посмакувавши якісним напоєм – це навіть корисно. Але вливати в себе літри пива, енергетиків чи горілки, ні, це вже точно не з опери здорового способу життя.

 

Принцип № 4. Розпорядок дня

Що значить правильний розпорядок дня? Це, перш за все, 7-8-годинний здоровий сон. Потрібно привчити свій організм лягати й прокидатися в один і той же час, незалежно від того, який день тижня: будень чи вихідний. В ідеалі, звичайно, прокидатися треба без будильника – це означає, що виспалися.

Чому важливо висипатися? Хоча б, тому що існує прямий зв’язок між недосипанням і появою надмірної ваги.

 

Принцип № 5. Настрій

Одне з найважливіших правил здорового способу життя – це позитивний настрій! Не зациклюйтеся на невдачах і промахах. Не вийшло встояти перед тортиком або тістечком, ну і Бог з ним! Не варто через це засмучуватися, адже думки – матеріальні. Будете думати про погане, воно й станеться

 

Принцип № 6. Дбайливе ставлення до себе

Себе треба любити, про себе потрібно піклуватися. Наприклад, під час занять у спортзалі потрібно думати не про те, щоб швидше піти й рахувати хвилини, а займатися із задоволенням, з думками про те, що кожна вправа підтягує ваші м’язи …. Кожна вправа наближає Вас до ідеалу!

Навряд чи вийде схуднути, якщо постійно лаяти себе: «Я товста!», «Я нічого не можу!». Треба говорити собі: «Я сильна, я впораюся!», «У мене все вийде».

 

Принцип № 7. Друзі

Вести здоровий спосіб життя легше не поодинці, а в компанії. В ідеалі, звичайно, потрібно, щоб усі навколо дотримувалися такої ж життєвої позиції – разом веселіше і є дух суперництва, наприклад, у позбавленні від зайвої ваги.

Уявіть, що всі навколо ведуть здоровий спосіб життя, всі в прекрасному настрої, бажають один одному тільки добра. З ранку всі домочадці не за ванну лаються, а бажають один одному чудесного дня. Не життя, а казка…

Турбота про своє здоров’я не має бути проблемою, це має бути способом життя. Здоровим способом життя. Краще вже бігати на свіжому повітрі, ніж по лікарях.

Опрацюйте  §16 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Підготуйте повідомлення про статеву культуру та про профілактику захворювань, що передаються статевим шляхом.

 

16.11.2020

Тема: Способи терморегуляції організмів

Дайте  відповідь «так» або «ні» на наведені нижче твердження:

1. Організми, які населяють наземно – повітряне середовище називаються гідро біонтами.

2. Анаероби живуть у безкисневому середовищі.

3. До аеробів відносять більшість грибів, рослин і тварин.

4. Термофіли живуть в умовах низьких температур.

5. До термофілів відносять тварин пустель, тропічних птахів, ціанобактерій гарячих джерел.

6. Кріофіти спеціалізовані до життя в умовах помірних температур.

7. Гігрофіли пристосовані до життя в умовах низької вологості.

8. До гігрофілів відносять мокриць, дощових червів.

9. Ксерофіли пристосовані до місць існування зі зниженою вологістю.

10. Гомойотермність – одне із пристосувань організмів до наземно – повітряного середовища.

Терморегуляція – сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища.

Найкраще та найстабільніше терморегуляція працює у людини та деяких інших теплокровних тварин (переважно ссавців і птахів), у яких температура підтримується на майже сталому рівні, незалежно від змін температури зовнішнього середовища, у цих організмів терморегуляція є одним із аспектів гомеостазу. Крім них, багато організмів, від хребетних тварин до рослин, включаючи багатьох «холоднокровних», мають різноманітні рівні та методи терморегуляції, що дозволяють в певних межах регулювати температуру тіла.

Основні способи терморегуляції:

1.    Етологічна терморегуляція  (зміна пози, активний пошук сприятливих місць);

2.    Фізична терморегуляція  (конвекція, випаровування, теплообмін, випромінювання);

3.    Хімічна терморегуляція  (виділення тепла під час м’язового тремтіння, теплоутворення в клітинах жирової тканини).

Температурні пристосування є необхідною умовою існування живих істот через несприятливий вплив низьких і високих температур на біохімічні процеси. Так, за низької температури хімічні реакції сповільнюються, їхня швидкість стає недостатньою для забезпечення потреб організму. А за температури нижче нуля кристалики льоду, що утворюються в клітинних розчинах, розривають мембрани й спричиняють загибель клітин. Висока ж температура розбалансовує процеси обміну речовин: одні починають відбуватися настільки швидко, що інші не встигають забезпечувати їх реагентами чи утилізувати продукти. При подальшому нагріванні білки втрачають природну структуру (денатурують), а разом із нею і функції. Щоб уникнути цих явищ, організми намагаються підтримувати температуру свого тіла у відповідному діапазоні.

Температуру тіла організму визначає його тепловий баланс: співвідношення кількостей отриманої і втраченої теплової енергії. Основними джерелами теплоти для організму є надходження енергії від більш нагрітих об'єктів (переважно Сонця, повітря й води) і вироблення в організмі. Теплота в тілі всіх істот виробляється як побічний продукт процесів окиснення й розщеплення АТФ. Тому чим активніший метаболізм організму, тим більше теплової енергії в ньому утворюватиметься. Загалом терморегуляція може здійснюватися двома принциповими механізмами: зміною інтенсивності теплоотримання чи регуляцією своїх тепловитрат. І організми користуються обома.

Параметри тіла тварин залежать від температурних умов, у яких вони живуть

Для теплокровних тварин (птахів і ссавців) існує залежність між розмірами тіла й температурою середовища.

Опрацюйте параграф №10 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Фото відповідей та конспекту надішліть на електронну адресу: gvk.cem@gmail.com