Біологія і екологія (група №24)

16.03.2022р.

Тема:  Способи терморегуляції організмів.

Дайте  відповідь «так» або «ні» на наведені нижче твердження:

1. Організми, які населяють наземно – повітряне середовище називаються гідробіонтами.

2. Анаероби живуть у безкисневому середовищі.

3. До аеробів відносять більшість грибів, рослин і тварин.

4. Термофіли (теплолюбні організми) живуть в умовах низьких температур.

5. До термофілів відносять тварин пустель, тропічних птахів, ціанобактерій гарячих джерел.

6. Кріофіти спеціалізовані до життя в умовах помірних температур.

7. Гігрофіли (вологолюбні організми) пристосовані до життя в умовах низької вологості.

8. До гігрофілів відносять мокриць, дощових червів.

9. Ксерофіли пристосовані до місць існування зі зниженою вологістю.

10. Середовище існування не чинить впливу на організм.

Терморегуляція – сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища.

Найкраще та найстабільніше терморегуляція працює у людини та деяких інших теплокровних тварин (переважно ссавців і птахів), у яких температура підтримується на майже сталому рівні, незалежно від змін температури зовнішнього середовища, у цих організмів терморегуляція є одним із аспектів гомеостазу. Крім них, багато організмів, від хребетних тварин до рослин, включаючи багатьох «холоднокровних», мають різноманітні рівні та методи терморегуляції, що дозволяють в певних межах регулювати температуру тіла.

Основні способи терморегуляції:

1.                  Етологічна терморегуляція  (зміна пози, активний пошук сприятливих місць);

2.                  Фізична терморегуляція  (конвекція, випаровування, теплообмін, випромінювання);

3.                  Хімічна терморегуляція  (виділення тепла під час м’язового тремтіння, теплоутворення в клітинах жирової тканини).

Температурні пристосування є необхідною умовою існування живих істот через несприятливий вплив низьких і високих температур на біохімічні процеси. Так, за низької температури хімічні реакції сповільнюються, їхня швидкість стає недостатньою для забезпечення потреб організму. А за температури нижче нуля кристалики льоду, що утворюються в клітинних розчинах, розривають мембрани й спричиняють загибель клітин. Висока ж температура розбалансовує процеси обміну речовин: одні починають відбуватися настільки швидко, що інші не встигають забезпечувати їх реагентами чи утилізувати продукти. При подальшому нагріванні білки втрачають природну структуру (денатурують), а разом із нею і функції. Щоб уникнути цих явищ, організми намагаються підтримувати температуру свого тіла у відповідному діапазоні.

Температуру тіла організму визначає його тепловий баланс: співвідношення кількостей отриманої і втраченої теплової енергії. Основними джерелами теплоти для організму є надходження енергії від більш нагрітих об'єктів (переважно Сонця, повітря й води) і вироблення в організмі. Теплота в тілі всіх істот виробляється як побічний продукт процесів окиснення й розщеплення АТФ. Тому чим активніший метаболізм організму, тим більше теплової енергії в ньому утворюватиметься. Загалом терморегуляція може здійснюватися двома принциповими механізмами: зміною інтенсивності теплоотримання чи регуляцією своїх тепловитрат. І організми користуються обома.

Для теплокровних тварин (птахів і ссавців) існує залежність між розмірами тіла і температурою середовища.

Опрацюйте параграф №10 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Тема:  Симбіоз та його форми.

Симбіоз та його форми. Усі форми співіснування організмів різних видів називають симбіозом (від грец. симбіозіс - спільне проживання), а самі організми - симбіонтами. Відносини, які виникають між симбіонтами, можуть бути нейтральними або шкідливими для одного та корисними для іншого, або є корисними для обох видів.

Симбіоз може базуватися на трофічних (кормових) або просторових зв’язках (наприклад, один вид оселяється на поверхні іншого), часто - на тих і тих водночас. Відносини між симбіонтами формуються в процесі тривалої коеволюції, під час якої обидва види мають адаптуватись один до одного. Є чотири основні форми симбіозу:

Мутуалізм (від лат. мутуус - взаємний) - обопільно вигідне і взаємозалежне співіснування двох організмів різних видів. У деяких випадках жоден з таких симбіонтів не може існувати без іншого, як, наприклад, оселення багатоджгутикових одноклітинних тварин у кишечнику комах, які живляться деревиною (мал. 1.2, 1, 2). Невеликі особини актиній роду Адамсія можуть жити самостійно, а великі - трапляються лише на черепашках рака-самітника (мал. 1.2, 3). Якщо штучно розділити рака та статевозрілу актинію, то вони невдовзі гинуть. Прикладом мутуалістичних відносин є оселення бульбочкових бактерій на коренях бобових рослин (мал. 1.2, 4).

Мал. 1.2. Приклади мутуалізму: багатоджгутикові одноклітинні еукаріоти (1), оселяючись в організмі комах (2), які споживають деревину, виробляють ферменти, без яких їхні хазяї самостійно не здатні перетравлювати їжу; 3 - дорослі особини актинії роду Адамсія можуть існувати лише на черепашках раків-самітників; зверніть увагу: на черепашці рака одночасно перебувають дві актинії, що дає змогу раку краще зберігати рівновагу; 4 - симбіоз між бульбочковими бактеріями та бобовими рослинами

Мал. 1.3. Приклади коменсалізму: гатерія (або туатара) (1) співіснує з птахами буревісниками (2), удень займаючи їхні нори; цікаво, що в гатерії добре розвинене тім’яне око (3), що бере участь у синхронізації біологічних ритмів тварини зі зміною світлої та темної частини доби, орієнтації тварини у просторі та процесах терморегуляції; 4 - оселення орхідей на стовбурах тропічних дерев; 5 - оселення морських жолудів (представники ракоподібних) на тілі горбатого кита - зазвичай приклад коменсалізму, але деякі види морських жолудів (наприклад, рід Коронула) (6) можуть переходити до паразитизму мутуалістичних відносин полягає в тому, що вони знижують гостроту конкуренції, зокрема за місця оселення або джерела їжі.

Коменсалізм (від лат. ком - разом та менса - стіл, трапеза) - форма симбіозу, за якої один з партнерів системи (коменсал) покладає на іншого (хазяїна) регуляцію своїх відносин із зовнішнім середовищем, але не вступає з ним у тісні взаємозв’язки (мал. 1.3). Основою для коменсалізму можуть бути як трофічні відносини (споживання коменсалом залишків їжі хазяїна або продуктів його метаболізму; таку форму коменсалізму називають ще нахлібництвом), так і оселення коменсалу на поверхні або всередині організму хазяїна чи в його житлі (квартирантство).

Співіснуючи з організмом хазяїна, коменсал отримує від цього однобічну користь. Присутність коменсалу для хазяїна залишається зазвичай байдужою. Цікавий приклад коменсалізму - взаємовідносини рептилії гатерії та птахів буревісників (мал. 1.3, 1-3). Гатерії вдень, коли птахи вилітають у пошуках їжі, відпочивають в їхніх норах. А ввечері, коли птахи повертаються до своїх нір, гатерії їх залишають і вирушають на пошуки їжі.

Серед рослин прикладом коменсалізму є орхідеї, які оселяються на поверхні тропічних дерев (мал. 1.3, 4). Такі рослини називають епіфітами (від грец. епі - на та фітон - рослина). Розташування на рослині-хазяїні надає епіфітам певні переваги: близькість до джерела світла підвищує ефективність фотосинтезу. Але за дуже рясного оселення орхідеї можуть завдавати дереву певної шкоди. Так само шкодити хазяїну можуть і тварини-коменсали, які оселяються на його поверхні (мал. 1.3, 5).

Отже, за коменсалізму симбіотичні відносини між коменсалом та його хазяїном не такі тісні, як за мутуалістичних взаємозв’язків. Зокрема, присутність коменсала не надає хазяїну кращої адаптованості до середовища мешкання. Коменсалізм часто формується на основі нейтралізму - такої форми відносин між видами, за якої вони жодним чином не впливають один на одного.

Аменсалізм - форма біотичних відносин між видами, коли один з них пригнічує життєдіяльність іншого, не зазнаючи негативного зворотного впливу. Прикладом аменсалізму може бути одночасне оселення в товстому кишечнику коня двох видів паразитичних нематод: кінська аскарида пригнічує делафондію, але не відчуває на собі її негативного впливу.

 Опрацюйте параграф №9 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

29.04.2021р.

Тема: Імунокорекція. Імунотерапія.

Імунокорекція - сукупність засобів і методів, спрямованих на нормалізацію функцій імунної системи.

            Розрізняють три основні види імунокорекції:

1) стимулювальна    2) пригнічувальна,    3) замінна.

            Імунокорекція передбачає застосування різних фізичних (наприклад, інгаляція, електрофорез), хімічних (лікарські препарати) і біологічних (масаж, апітерапія) методів, традиційних (наприклад, антибіотикотерапія) й альтернативних (наприклад, голковколювання, гірудотерапія) методик, терапевтичних і хірургічних (видалення лімфоїдної тканини, пересадка кісткового мозку) підходів.

Основні принципи імунокорекції:

1) застосування з профілактичною метою;

2) доповнення призначеного лікування;

3) переважне використання природних способів впливу, що пов'язані з біологічними потребами й функціями організму.

            Імунотерапія - сукупність методів лікування, що мають цільовий вплив на клітини, тканини та органи імунної системи.

            Основною метою імунотерапії є виправлення імунних дефектів організму людини.

            За механізмом дії розрізняють: специфічну й неспецифічну імунотерапію.    Специфічна імунотерапія передбачає вплив на механізми адаптивного імунітету, а неспецифічна - на вроджені імунологічні процеси.

            Імунотерапевтичний вплив може бути активним, пасивним та адаптивним. Активний вплив передбачає залучення природних механізмів імунної системи у відповідь на введення антигена (наприклад, використання вакцин). У разі пасивного застосовують готові гуморальні (сироватки, імуноглобуліни, моноклональні антитіла) або клітинні (клоновані лімфоцити) імунологічні препарати, що діють на природні захисні механізми.

Особливості й різноманітність імунобіологічних препаратів

            За дією на імунну систему імунобіологічні препарати поділяють на:

1) імуностимулятори (активують імунну відповідь; н-д: вакцини, препарати женьшеню);

2) імунодепресанти (пригнічують імунну відповідь; н-д: деякі антибіотики);

3) імуномодулятори (відновлюють і нормалізують функції імунної системи; наприклад препарати з ехінацеї, гриба кордицепсу).

            До імунобіологічних препаратів належать:  

            1. Вакцини - препарати з ослаблених, вбитих збудників захворювань або продуктів їхньої життєдіяльності, що їх застосовують для формування набутого активного імунітету (наприклад, БЦЖ проти туберкульозу)

            2. Анатоксини - препарати із знешкоджених екзотоксинів бактерій, що зберігають антигенні та імуногенні властивості (н-д: стафілококовий анатоксин).

            3. Сироватки імунні - це препарати сироватки крові, що отримують шляхом імунізації тварин або людини і використовуються для створення пасивного імунітету (наприклад, протиправцева сироватка).

            4. Інтерферони - природні або рекомбіновані білкові речовини, що є противірусними засобами (н-д,природний альфа-інтерферон, штучний лаферон).

            5. Імуноглобуліни - препарати, діючою основою яких є антитіла, що підвищують неспецифічну опірність організму (н-д: імуноглобулін людський).

            6. Пробіотики - бактеріальні препарати, що містять живі мікроорганізми або їхні метаболіти, що здійснюють регуляторний вплив на імунну систему через відновлення мікрофлори кишечнику (наприклад, лінекс, лактобактерин).

            7. Бактеріофаги - антимікробні специфічні препарати, що їх отримують в результаті селекції бактеріофагів (наприклад, дизентерійний або сальмонельозний бактеріофаг).

            8. Антибіотики - продукти життєдіяльності (або їхні синтетичні аналоги і гомологи) живих клітин, що вибірково пригнічують функціонування клітин бактерій, грибів або пухлин (наприклад, лізоцим, пеніцилін, цефадозим).

Опрацюйте  §20 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект з даної теми.

15.04.2021р.

Тема: Вплив стресових факторів на організм людини.

Ми звикли вважати, що стрес - реакція організму на дію неприємного або шкідливого чинника. Але фізичні навантаження й заняття спортом - це чинники, що мають корисне значення для людини. 

За яких умов чинники називають стресовими?                                                                            Для людини стресорами можуть бути тривале голодування з метою схуднення, надмірна кількість їжі і пиття, постійна самотність або присутність інших людей, впливи конфлікту або довгоочікуване народження дитини. Будь-які зміни в житті людини, що змушують організм напружуватися, готуватися до дій у нових умовах, будуть стресорами. Проте головною ознакою, що визначає статус стресора, є порушення відносної сталості складу й властивостей внутрішнього середовища - гомеостазу.

За природою впливу чинники стресу людини поділяють на групи: фізичні (спека, холод, вітер), хімічні (впливи вуглекислого газу, токсинів, солей), біологічні (інфекційні захворювання, нестача або надлишок їжі, вплив паразитів) та соціальні (страх, небезпека, конфлікти). За вихідним джерелом впливу стресори можуть бути зовнішніми (екзогенними) (наприклад, травми) й внутрішніми (ендогенними) (наприклад, біль).

Вплив стресорів залежить від їхньої інтенсивності й тривалості дії, а також від фізичного й психологічного стану організму. Так, позитивні емоції можуть зменшити негативний тривалий вплив тривоги й переживань, а негативні емоції - посилити дію спеки на організм. Однак не кожен вплив викликає стрес. Слабкі впливи не приводять до стресу, він виникає лише тоді, коли вплив стресора (незвичного для людини об'єкта, явища або яких-небудь інших чинників зовнішнього середовища) перевершує звичайні пристосувальні можливості організму.

Отже, СТРЕСОВІ ЧИННИКИ, або стресори, - це будь-які достатньо сильні впливи подразників середовища, що можуть спричинити порушення гомеостазу.

Який механізм впливу стресових чинників?

Дія стресорів починається з порушення гомеостазу, що є сигналом для активації вищих регуляторних центрів, які, в свою чергу, активують регуляторну стрес-систему. Вона складається з центральної та периферичної ланок, які включають компоненти нервової, ендокринної та імунної систем. Центральними відділами є кора півкуль, гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз, лімбічна система, ретикулярна формація, тимус, а периферична ланка представлена наднирниками та нервовими шляхами й рецепторами. Стрес-система забезпечує неспецифічну адаптивну відповідь. Основним результатом активації стрес-системи є збільшення секреції глюкокортикоїдів і катехоламінів (адреналін і норадреналін) - головних стрес-гормонів, що сприяють мобілізації адаптивних функцій органів і забезпечують збільшення їх енергозабезпечення. Одночасно спостерігається й збільшення секреції соматотропіну, що активує анаболічні процеси в тканинах.

Окрім того, стрес-система мобілізує функціональні системи, відповідальні за специфічну адаптацію в змінених умовах, і координує адаптаційні процеси всього організму (схема).

Схема. Вплив стресорів на організм людини 

За сучасними уявленнями, одночасно запускається й функціональна система, що поєднує органи різних фізіологічних систем та відповідає за специфічну адаптивну відповідь на дію конкретного стресора. Стресовий стан охоплює функціональні системи, що забезпечують своєю саморегулювальною діяльністю різні показники гомеостазу й поведінки.

Отже, стрес-система - це сукупність центральних і периферичних структур, що забезпечують адаптивну відповідь організму на порушення гомеостазу.

Яке біологічне значення стрес-реакцій?

У відповідь на дію стресорів в організмі виникають стрес-реакції, що є складовою загального адаптаційного синдрому.

Загальний адаптаційний синдром - сукупність адаптивних реакцій, що виникають в організмі людини під дією стресорів і спрямовані на підтримання гомеостазу. Для розуміння ролі цього синдрому в адаптації організму треба звернути увагу на п'ять адаптивних ефектів: 1) збільшення концентрації в цитоплазмі універсального мобілізатора функцій - Кальцію Ca²⁺ та активації ключових регуляторних ферментів - протеїнкіназ; 2) активація мембранних білків завдяки збільшенню активності ліпаз і фосфоліпаз; 3) мобілізація енергетичних і структурних ресурсів організму, що виражається в збільшенні в крові концентрації глюкози, жирних кислот, амінокислот; 4) спрямована передача енергетичних і структурних ресурсів у функціональну систему, що здійснює дану адаптаційну реакцію; 5) активація синтезу нуклеїнових кислот і білків у різних органах. 

Іл. Стадії стресу за Г. Сельє

Адаптаційний синдром відбувається в три стадії. Стадія тривоги (аларм-реакція, короткочасна адаптація) забезпечує негайну мобілізацію захисних сил організму. Так, під дією гормонів у людини збільшуються частота і сила скорочень серця, підвищуються артеріальний тиск, рівень глюкози в крові, розширюються бронхи, звужуються кровоносні судини тощо. Стадія опірності (довгострокова адаптація) характеризується відновленням порушеного гомеостазу і підвищенням стійкості не лише до дії вихідного стресора, а й до інших стресових чинників (перехресна стійкість). Синтезуються білки м'язів, утворюються еритроцити для забезпечення додаткових потреб у кисні, збільшується кількість ферментів для синтезу білків у робочих органах, зростає кількість антитіл, що підвищує імунітет тощо. Стадія виснаження призводить до вичерпання резервних можливостей організму. На цій стадії стрес із мобілізуючого корисного еустресу перетворюється на шкідливий виснажувальний дистрес. Дистреси супроводжуються типовими змінами в організмі, які називають тріадою Сельє: 1) розростання кори надниркових залоз; 2) зменшення тимусу; 3) поява крововиливів у слизовій оболонці травного каналу (див.іл.). Як стверджував Ганс Сельє, «...лише декілька ознак дійсно характеризують будь-яку конкретну хворобу, більшість же симптомів є загальними для багатьох різних хвороб».

Унаслідок взаємодії стрес-системи й функціональної системи відбувається відновлення гомеостазу. Це реалізується тільки у випадку, якщо сила й тривалість дії стресора є помірними. Надмірний і тривалий вплив стресорів викликає перетворення адаптивних ефектів на шкідливі, що призводить до порушення функцій і пошкоджень органів і тканин. Пошкоджувальними ефектами стрес-реакції можуть бути: перевантаження клітин Са²⁺ і жирними кислотами, що призводить до пошкодження клітинних мембран, виснаження енергетичних і структурних ресурсів організму, нерегульованого клітинного росту та ін.

Отже, позитивна роль стрес-реакцій полягає в активізації пристосувальних захисних механізмів і підвищенні опірності організму щодо впливу стресорів, а негативна є основою для розвитку захворювань за умови сильного й тривалого впливу стресорів.

Коротко законспектуйте вищевикладене.

 Тема: Вплив навколишнього середовища на здоров’я людини.

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ - це сукупність абіотичного, біотичного й антропічного середовищ, які в сукупності впливають на людину та її діяльність. Це усі природні тіла, сили і явища природи, її речовина, енергія й простір, що перебувають в безпосередньому контакті з організмами.

Абіотичне середовище - сукупність природних об'єктів і процесів неживої природи, що справляють на організм людини прямий або опосередкований вплив. Компонентами цього середовища є земля, ґрунт, поверхневі й підземні води, атмосферне повітря і космічний простір, що забезпечують умови існування життя на Землі.

Космічні чинники - це чинники, джерелами яких є процеси, що відбуваються в космічному просторі (сонячна радіація, місячне світло, космічні промені та ін.). Так, вплив сонячної радіації, що пов'язаний передусім з 11-річним циклом сонячної активності, є причиною багаторічних біоритмів; спричинені нею збурення магніто- та йоносфери Землі порушують діяльність серцево-судинної та нервової систем. Іншим чинником є ультрафіолетове випромінювання, що у невеликих дозах корисне, а в значних - небезпечне.

Геофізичні чинники визначаються процесами, що відбуваються на Землі (магнітне поле, земне тяжіння, сейсмічність, вулканічна діяльність). Так, магнітне поле Землі організм людини не відчуває, але реагує на його впливи передусім функціональними змінами нервової, кровоносної систем й мозкової діяльності.

Гідрологічні чинники пов'язані з хімічними і фізичними властивостями води (сольовий склад, вміст кисню). Так, надлишок Флуору у воді призводить до ураження зубів - флюорозу.

Отже, людина є частиною природи, і впливи абіотичних чинників навколишнього середовища є життєво важливою умовою її існування.

Компонентами біотичного середовища є усі види біорізноманіття та природні об'єкти, складниками яких є живі організми. Вплив біотичного середовища визначається життєдіяльністю організмів і виявляється у формі взаємозв'язків між організмами одного та різних видів. Розрізняють внутрішньовидові (психічні й соціальні взаємовідносини між людьми) та міжвидові (симбіотичні, антагоністичні та нейтральні взаємозв'язки між організмом людини та організмами інших видів) чинники. За походженням біотичні чинники поділяють на вірусогенні, мікробіогенні, фітогенні, мікогенні та зоогенні. Вплив живих організмів на здоров'я людини може бути позитивним та негативним, прямим та опосередкованим.

До найважливіших біотичних чинників, що чинять прямий вплив на здоров'я людини, належать віруси, мікроорганізми й хвороби, що визначають епідеміологічну ситуацію. Це передусім соціально-значущі захворювання, які мають не лише медичне, а й соціальне значення (туберкульоз, грип, кір, гепатит В і С, СНІД). Прикладом непрямого впливу біотичного середовища є вплив харчових продуктів. Їжа є одним з найважливіших чинників довкілля, що впливає на стан здоров'я, працездатність, розумовий і фізичний розвиток, а також на тривалість життя людини. Серйозні наслідки для здоров'я людини може мати й таке явище, як вселення й поширення нових видів у нових для них умовах існування. Прикладом небезпечних для здоров'я людини інвазійних видів є амброзія полинолиста, борщівник Сосновського, африканські бджоли.

Отже, біотичне середовище - сукупність ресурсів й умов існування живої природи, що справляють на нього прямий або опосередкований вплив.

Антропічне середовище - сукупність природних, природно-антропогенних й антропогенних чинників впливу діяльності людини на організм людини. Природними об'єктами антропогенного середовища є природні екосистеми, природні ландшафти та їхні складники, що впливають на здоров'я людини. Ще в далекому минулому лікарі звернули увагу на те, що спілкування людини з природою позбавляє депресії, страхів і тривоги. Нині ці погляди відображено в екотерапії, що віддає перевагу використанню природних чинників і соціального середовища для зміцнення здоров'я людини. Окремими видами екотерапії є дельфіно-, гіпо-, апі-, ландшафто-, гарден-, лісотерапія. Так, в Японії прогулянки лісом («сірін-йоку» - лісові ванни) стали частиною національної програми охорони здоров'я. Доведено, що такі впливи знижують частоту серцевих скорочень та артеріальний тиск, зменшують рівень вироблення гормонів стресу, зміцнюють імунну систему.

Природно-антропогенні об'єкти - це природні об'єкти, що їх змінено внаслідок діяльності людини, а також ті об'єкти, що створено людиною та мають властивості природних об'єктів. Такими об'єктами є національні природні парки, в яких дозволено вільний доступ туристів (рекреаційний вплив).

Антропогенні об'єкти - це об'єкти, що їх створено людиною для забезпечення її соціальних потреб і які не мають властивостей природних об'єктів. Так, на сільськогосподарських угіддях вирощують культурні рослини (аграрний вплив), у містах й навколо міст закладають зелені зони, для занять спортом створюють штучні поля, з пізнавальною метою організовують шекспірівські сади, дендропарки.

Негативне значення для здоров'я людини мають промисловий вплив великих підприємств, радіоактивний вплив атомних електростанцій, транспортний вплив автомобільних шляхів і залізниць, мілітарний вплив складів з боєприпасами, військових полігонів для випробовування видів зброї та ін. До складників антропогенного середовища належать й усі види забруднення (хімічне, фізичне, біологічне), перетворення й руйнування природних об'єктів, вичерпання природних ресурсів, глобальні кліматичні впливи та ін. За ступенем небезпеки для здоров'я людини переважає хімічний вплив (дія сполук важких металів, хлорованих вуглеводнів, діоксинів, пестицидів, радіонуклідів).

Як стверджують науковці, вплив складників сучасного антропогенного середовища є різноманітним й у своєму сумарному (синергетичному) ефекті характеризується переважаючою негативною дією. Доказом цього є зростання загального рівня захворюваності населення Землі. За даними ВООЗ, екологічні ризики зумовлюють виникнення понад 100 найнебезпечніших захворювань, і щороку саме вони вбивають 12,6 млн людей. Ось чому зменшення антропогенного навантаження на життєве середовище людини - пріоритетне екологічне, економічне й соціальне завдання усіх країн світу.

Отже, об'єкти антропогенного середовища чинять аграрний, промисловий, мілітарний, транспортний, радіоактивний та інший вплив й мають важливе наукове, пізнавальне, естетичне, рекреаційне та медичне значення для формування, зміцнення й збереження здоров'я людини.

Заповніть таблицю і сформулюйте висновок про синергічний вплив довкілля на стан фізичного, психічного й соціального благополуччя людини.

Середовище	Чинники	Приклади впливу
Абіотичне	Космічні
	Геофізичні
	Кліматичні
	Едафічні
	Гідрологічні
Біотичне	Внутрішньовидові
	Міжвидові (симбіотичні, антибіотичні)
Антропічне	Природні
	Природно-антропогенні
	Антропогенні

Фото виконаної роботи надішліть на електронну адресу gvk.cem@gmail.com

15.04.2021р.

Виконайте тест https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=6743153

Тема. Безпека і статева культура

Статева культура – це сукупність знань, умінь, навичок, цінностей, норм поведінки, що визначають формування статі та визначають взаємовідносини між чоловічою та жіночою статей.

Статева освіченість формується на рівні: суспільства, соціальних груп та  особистості. На її формування впливають: інтернет, телебачення, друзі й ровесники, сім’я, освітні заклади й викладачі і спеціальна література.

Статева культура залежить від взаємодії біологічних, психологічних, соціально-економічних, етичних, правових, історичних, релігійних та політичних чинників і є важливим компонентом життя людини.

Структурні компоненти статевої культури:

• ПІЗНАВАЛЬНИЙ (наукові знання про фізіологію й анатомію статевої системи людини, статеві відносини, контрацепція, планування сімї, небезпеки ранньої вагітності та ІПСШ і т.д.
• ПРАКТИЧНО – ДІЙОВИЙ (уміння й навички: особистої гігієни статевих органів, спілкування з протилежною статтю, прийняття рішень і розуміння власної відповідальності за них. Розуміння різниці між еротикою та порнографією і між сексуальністю та репродукцією.)

·         ЦІННІСНО – ЕМОЦІЙНІ (Вищі емоції та почуття якими є: моральні (вияв самоповаги та поваги до протилежної статі), інтелектуальні (уподобання й пізнавальні інтереси, новий досвід), естетичні (сімейна гармоні, почуття краси тіла), практичні (сексуальне задоволення чи незадоволення від статевої ролі).

Ранній початок сексуального життя, часта зміна партнерів, не використання презервативу збільшує ризик ранньої або незапланованої вагітності та призводить до зараження ІПСШ, яких на сьогодні відомо понад 30.

Аби запобігти небажаним наслідкам слід використовувати контрацептиви.

Методи контрацепції

v     Фізіологічні – засновані на визначенні днів у менструальному циклі коли ймовірність настання вагітності мінімальна (не рекомендуються використовувати, тому що вони малоефективні і не захищають від ІПСШ).

v     Перерваний статевий акт - він дуже ненадійний, варто подумати про більш ефективні методи.

v     Бар’єрні (механічні) методи – Найбільше широко представлені презервативами, які попереджують проникнення сперматозоїдів. Для більшості підлітків, які мають, як правило, нерегулярне статеве життя, ідеальним методом контрацепції є презерватив. Він надійно охороняє не тільки від зачаття, але й від зараження інфекціями, що передаються статевим шляхом. Презерватив найкращий метод для безпечного сексу, якщо він правильно

v     Хімічні методи – їх дія заснована на використанні засобів, які сприяють загибелі сперматозоїдів. Сперміцидні засоби захищають від вагітності та від інфекцій, які передаються статевим шляхом.

v     Гормональна контрацепція – є найбільш надійним методом оборотного попередження вагітності практично з 100% ефективністю. Серйозним недоліком протизаплідних таблеток є те, що вони не захищають від інфекцій, що передаються статевим шляхом. Також слід пам’ятати, що дані препарати можна застосовувати лише після консультації з лікарем.

Екстрена (невідкладна) контрацепція – Всі підлітки повинні знати про невідкладну контрацепцію. Вона застосовується в наступних випадках: - якщо відбувся незахищений статевий акт без використання яких-небудь засобів контрацепції; - якщо під час статевого акту порвався або зіскочив презерватив; - якщо пропущено прийом протизаплідних таблеток. Засоби для “пожежної” контрацепції – це, найчастіше, препарати, що містять високі дози гормонів, які перешкоджають імплантації в порожнину матки заплідненої яйцеклітини. Ефективність їх досить висока – до 98% при застосуванні упродовж перших 72 годин після незахищеного статевого акту. Тому головне – це своєчасне звернення за допомогою до лікаря. Оскільки таблетки містять високі дози гормонів, вони можуть викликати ряд побічних реакцій, але для дівчини прийом їх важливіший, ніж переривання незапланованої вагітності. Необхідно пам’ятати, що це метод невідкладної контрацепції, і використовувати його постійно категорично не рекомендується. У юних допускається його застосування не більше 4-х разів на рік, і він, на жаль, не захищає від ІПСШ.

 

Тема: Негативний вплив на здоров’я людини алкоголю, куріння та наркотиків.

 Куріння та його вплив на організм людини стають сьогодні соціальною і медичною проблемами. Доведено, що куріння тютюну є великою небезпекою для здоров'я і призводить до виникнення різних захворювань, які спричиняються до передчасної смерті людей. Виявляється, що смертність від раку легень серед курців у 20 разів вища, ніж серед тих, що не курять. Також курці в 13 разів частіше хворіють на стенокардію (захворювання серця) і в 10 разів частіше — на виразкову хворобу шлунка. Як правило, курець живе на 6-8 років менше, ніж його ровесник, який не курить.

Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова частина тютюнового диму. Вона добре розчиняється у воді, спирті, ефірі й легко проникає крізь слизові оболонки порожнини рота, носа, бронхів, шлунку.

Давно вже став звичним плакат — "Крапля нікотину вбиває коня!" Ми часто не задумуємося над змістом цих слів. Але ж таки справді вбиває! Велика гарна тварина падає від краплини страшної отрути. Дуже чутливі до нікотину птахи, ссавці а також риби і земноводні. Наприклад, якщо змочити кінчик скляної палочки нікотином і доторкнутися нею до дзьоба горобця, то він загине. Також краплина нікотину призводить до загибелі всіх риб в акваріумі.

Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті сигарету. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця. Цьому заважають запаморочення й нудота, а часом і ще неприємніші відчуття, такі як інтенсивне слиновиділення, шум у голові, головний біль, серцебиття, загальна слабкість, тремтіння рук, блювання, пронос. У тяжких випадках людина непритомніє. Поступово організм пристосовується до нікотину і куріння не викликає таких неприємних відчуттів. Хоча отруєння організму триває, але довго воно ніяк не виявляється.

Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму близько 30 отруйних речовин: аміак, синильна кислота, чадний газ та ін.

Тютюновий дим, який вдихає курець, насамперед потрапляє у верхні дихальні шляхи, а потім — у трахею та легені. Під впливом тютюнового диму відбувається хронічне подразнення слизової оболонки гортані, розвивається запалення голосових зв'язок, вони потовщуються, грубішають. Це призводить до зміни тембру голосу (грубий голос курця), що особливо помітно в молодих жінок.

Внаслідок подразнення слизової оболонки бронхів і трахеї тютюновим димом розвивається їх хронічне запалення (бронхіт і трахеїт).

Тому курці частіше хворіють на запалення легень, туберкульоз, захворювання у них мають тяжкий перебіг.

Учені встановили, що куріння — один з основних чинників, які призводять до того, що розвивається рак легень. Захворюваність на рак легень серед курців у 30 разів більша, ніж серед тих, хто не курить. Також відомо, що куріння збільшує ризик захворіти на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, шлунку, сечового міхура. Тютюновий дим згубно ідє на серцево-судинну систему, дихальну систему та органи травлення.

Куріння — соціальне лихо. Через нерозуміння, сліпе наслідування моди, дорослих, ровесників підліток починає курити — спочатку робить одну затяжку, викурює одну сигарету, а потім тягнеться до лиховісної пачки знову і знову. І так куріння стає звичкою. А почати куріння набагато легше, ніж покинути. Отож, краще не починати.

 У науковому трактуванні наркоманія — це хворобливий психічний стан, який зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними речовинами і характеризуються психічною або фізичною залежність від них.

Небезпека наркоманії очевидна. Нелегальний обіг наркотичних засобів стає надзвичайно серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на стан здоров'я і благополуччя людей, розвиток суспільства загалом. Різко збільшується число осіб, які незаконно вживають наркотики, і пропорційно до цього зростає кількість злочинів на грунті наркоманії.

Існує безліч доказів тому, що виробництво, торгівля і споживання наркотичних речовин набрали швидких темпів розповсюдження в глобальних масштабах. В Україні за останні роки зловживання наркотичними засобами та їх незаконний обіг набули масового характеру. Над Україною нависла реальна загроза самознищення нації за допомогою як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

Наркоманія надзвичайно підступна і тяжка хвороба. Вживання наркотиків нищівно руйнує імунітет наркомана, його серцево-судинну систему, внутрішні органи. Бранця "білої смерті" видає зовнішній вигляд: його шкіра, зуби, волосся. Життя наркоманів ділиться на дві фази: перша, в якій знаходяться під дією наркотиків, і друга фаза, коли шукають чергову дозу. Нічим іншим наркоман не може займатися, бо починається жахлива "ломка".

Наша медицина навчилася лікувати наркоманію. Та біда в тому, що ця людина нерідко повертається у колишнє середовище і не може втриматися від спокуси знову српобувати "заборонений плід". На жаль, хвороба настільки змінює особистість, що наркомани, навіть після тривалого лікування, беруться за старе, бо не можуть адаптуватися до існуючих умов. Неспроможні подолати побутові чи соціальні проблеми.

 Для розвинених капіталістичних країн Європи і Америки пияцтво та алкоголізм стали національним лихом, основною з причин захворювання і смертності населення. За смертністю алкоголізм з його наслідками посідає третє місце після захворювань серця та судин і злоякісних пухлин.

В останні десятиліття майже повсюдно помітна тенденція до збільшення вживання спиртного, насамперед за рахунок горілки і горілчаних виробів. Половина транспортних аварій зі смертельними наслідками, убивств і самогубств пов'язані з пияцтвом і алкоголізмом. Молоді люди гинуть від раптової смерті (травма, зупинка серця, гострого отруєння алкоголем), а в старшому віці вмирають від цирозу печінки, захворювань серця і судин, алкогольних психозів, запалення легень, раку гортані і глотки тощо.

 При алкоголізмі, як правило, людина психічно деградує. Втрачається не тільки здоров'я, а й людська гідність. Багато людей помирає від алкоголю в молодому віці. Разом з пияцтвом у сім'ю приходять матеріальні нестатки, на грунті цього починаються сварки, обвинувачення, бійки. Багато сімей внаслідок цього розпадаються.

Отож, пияцтво і алкоголізм — проблема світового значення, і боротьба з ними вимагає спільних зусиль. Їх слід розцінювати не тільки як особисту трагедію, а й як соціальне лихо.

Опрацюйте §21 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект. 

08.04.2021

Тема: Науки, що вивчають здоров’я людини.  Принципи здорового способу життя.                             

 Вчений І. П. Павлов стверджував: "Здоров'я – це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок..."

1. Біологічні науки, що вивчають здоров’я людини.

Фізіологія — наука, яка вивчає закономірності функціонування й регуляції як організму людини в цілому, так і окремих його систем.

Анатомія — наука, яка вивчає форми і пропорції тіла людини та його частин, окремі органи, їхню макроскопічну й мікроскопічну будову.

Психологія — наука, яка вивчає психічну діяльність людини, закономірності її розвитку й функціонування.

Біохімія — наука, яка вивчає хімічний склад живих організмів та хімічні процеси, які лежать в основі їхньої життєдіяльності.

Цитологія — наука, яка вивчає будову та функціонування клітин

Гістологія — наука, яка вивчає будову та особливості функціонування тканин.

Ендокринологія — наука, яка вивчає будову та особливості функціонування залоз внутрішньої секреції.

Генетика людини — наука, яка вивчає спадковість і мінливість людини.Збереження життя і здоров’я — найперша потреба людини.

Прикладні біологічні науки:

Медицина - наука, спрямована на зміцнення та охорону здоров'я людини, продовження ї життя, запобігання хворобам.

Гігієна - наука про здоров'я та його збереження.                                                  

Валеологія - наука, що вивчає методи здорового способу життя.

Екологія людини - дослідження впливу на людину природних і соціальних факторів навколишнього середовища.   

2. Валеологія – наука про здоров’я людини.

Валеологія (лат. valeo – бути здоровим і грец. logos – учення, наука) – наука про формування, збереження та зміцнення здоров'я людини в духовному, психічному, фізичному і соціальному плані.

Наука валеологія виникла на стику низки наук, зокрема медицини, фізіології, психології, педагогіки, соціології тощо.

Об'єктом сучасної медицини є хвора людина та людина, яка перебуває у "третьому стані". Ця наука в основному лікувальна, а зусилля профілактичної медицини спрямовані, головним чином, на захист людей від певних захворювань.

Об'єктом науки валеології є здорова людина і людина, котра перебуває у "третьому стані", а її предметом – здоров'я індивіда, що живе в реальному, складному світі.

Людям доводиться відчувати на собі переважно негативний вплив факторів навколишнього середовища, які призводять до виникнення у них стану передхвороби, або "третього стану".

Завданням, валеології є не тільки констатація "третього стану" організму, але й розробка методів і способів виведення людини з нього, а також запобігання цьому станові з метою покращення здоров'я.

4. Принципи здорового способу життя

Здоровий спосіб життя (скорочено «ЗСЖ») — означає розумне використання свого життєвого потенціалу, а також дотримання науково обґрунтованих рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я та інших медичних організацій. Його необхідність виходить із того, що багато причин пошкодження стану здоров'я можна уникнути. Заснований на загальних рекомендаціях щодо харчування, необхідних фізичних навантажень, гігієни, тренування холодом, позбавленні від шкідливих звичок та залежностей, запобіганню захворюванням, що передаються статевим шляхом.

ПРИНЦИПИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ  ЖИТТЯ

Принцип № 1: Активність, рухливість

Робітничі професії нині не в тренді. Зараз всі або продавці, або офісні працівники. Таким людям бракує рухливості. Це точно. Ну, подумайте, ви цілий день сидите у офісі, за комп’ютером, щось пишете, п’єте каву, набираєте зайву вагу. Вам би могли допомогти заняття спортом. Проте, коли на спорт часу немає, то прогулянки на свіжому повітрі чи ранкової пробіжки ніхто не відміняв. Ходіть більше пішки, гуляйте в парках та лісах, будьте рухливими.

Від серцево-судинних та інших серйозних захворювань потрібно йти або навіть тікати. У прямому сенсі слова. Рухайтеся назустріч міцному здоров’ю і довголіттю.

 

Принцип № 2. Здорове харчування

Найважливіше при здоровому способі життя – це харчування. Правильне харчування! Більше фруктів і овочів, продуктів, наповнених корисними для нашого організму речовинами. Ніяких гамбургерів, коли, чіпсів та іншої гидоти.

Як говорив сам товариш Гіппократ, їжа повинна бути нашим ліками, а не ліки їжею. В ідеалі, звичайно, потрібно відмовитися від шкідливої їжі назавжди, але … Це як будь-яка шкідлива звичка, розумієш, що шкідливо, але відмовитися не можеш. Іноді можна потішити свій шлунок, але без фанатизму.

 

Принцип № 3: Мінімізація шкідливих звичок

Здоровий спосіб життя жодним чином не сумісний з постійними шкідливими звичками: курінням, вживанням алкоголю і тим більше наркоманією. І якщо алкоголь на свята при здоровому способі життя ще можна зрозуміти, то куріння і наркоманія скасовуються повністю.

Випити смачного вина, посмакувавши якісним напоєм – це навіть корисно. Але вливати в себе літри пива, енергетиків чи горілки, ні, це вже точно не з опери здорового способу життя.

 

Принцип № 4. Розпорядок дня

Що значить правильний розпорядок дня? Це, перш за все, 7-8-годинний здоровий сон. Потрібно привчити свій організм лягати й прокидатися в один і той же час, незалежно від того, який день тижня: будень чи вихідний. В ідеалі, звичайно, прокидатися треба без будильника – це означає, що виспалися.

Чому важливо висипатися? Хоча б, тому що існує прямий зв’язок між недосипанням і появою надмірної ваги.

 

Принцип № 5. Настрій

Одне з найважливіших правил здорового способу життя – це позитивний настрій! Не зациклюйтеся на невдачах і промахах. Не вийшло встояти перед тортиком або тістечком, ну і Бог з ним! Не варто через це засмучуватися, адже думки – матеріальні. Будете думати про погане, воно й станеться

 

Принцип № 6. Дбайливе ставлення до себе

Себе треба любити, про себе потрібно піклуватися. Наприклад, під час занять у спортзалі потрібно думати не про те, щоб швидше піти й рахувати хвилини, а займатися із задоволенням, з думками про те, що кожна вправа підтягує ваші м’язи …. Кожна вправа наближає Вас до ідеалу!

Навряд чи вийде схуднути, якщо постійно лаяти себе: «Я товста!», «Я нічого не можу!». Треба говорити собі: «Я сильна, я впораюся!», «У мене все вийде».

 

Принцип № 7. Друзі

Вести здоровий спосіб життя легше не поодинці, а в компанії. В ідеалі, звичайно, потрібно, щоб усі навколо дотримувалися такої ж життєвої позиції – разом веселіше і є дух суперництва, наприклад, у позбавленні від зайвої ваги.

Уявіть, що всі навколо ведуть здоровий спосіб життя, всі в прекрасному настрої, бажають один одному тільки добра. З ранку всі домочадці не за ванну лаються, а бажають один одному чудесного дня. Не життя, а казка…

Турбота про своє здоров’я не має бути проблемою, це має бути способом життя. Здоровим способом життя. Краще вже бігати на свіжому повітрі, ніж по лікарях.

Опрацюйте  §16 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

 Виконайте тест з теми "Адаптації" https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=4602365

Підготуйте повідомлення про статеву культуру та про профілактику захворювань, що передаються статевим шляхом.

01.04.2021р.

Тема: Фотоперіодизм та його адаптивне значення.

Вважають, що добові біоритми є у всього живого на Землі, що здатне виробляти енергію під дією сонячного світла. Проте, попри зв'язок із зовнішніми стимулами, такими як сонячне світло, циркадні ритми мають внутрішнє ендогенне походження і таким чином представляють біологічний годинник організму.

Французький ботанік Огюстен Пірам Декандоль ще у 1834 році визначив, що період, протягом якого мімоза відкриває і закриває листя, коротше довжини доби і становить приблизно 22-23 години. Тобто листя мімози відкриваються в темний час доби.

Біоритми — циклічні коливання інтенсивності та характеру біологічних процесів, їх кількісні й якісні зміни, що відбуваються на всіх рівнях життя.

Добові обертання Землі навколо своєї осі і зміна двічі на добу освітленості, яка викликає коливання температури, вологості та інших абіотичних факторів. Добовий цикл властивий більшості фізіологічних процесів (розмноження одноклітинних, коливання температури тіла, інтенсивність метаболізму). У рослин сонячне світло визначає періодичність процесів фотосинтезу, випарування води рослинами, час розкриття і закриття квіток. У тварин біологічні ритми виражені здебільшого у чергуванні періоду активності і спокою. Залежно від типу добової активності тварин поділяють на денних (більшість) і нічних (сови, їжаки, кажани, більшість гризунів). Неактивними вдень і активними вночі є більшість тварин пустель (вдень підвищена температура і низька вологість).

У тварин знайдені нейрогуморальні центри, що координують добову ритміку фізіологічних процесів. Виділяють монофазний та поліфазний добові ритми. У процесі індивідуального розвитку багатьох тварин та людини відбувається перехід від багатофазного до однофазного ритму. Наприклад, в немовлят характерним є доволі часте чергування сну та активності протягом доби. Найважливіший для людини саме добовий ритм — чергування сну і неспання. Добові біоритми контролюються «біологічним годинником» — пристосувальним механізмом, що забезпечує здатність живих організмів орієнтуватися у часі. Вивчення біоритмів дає можливість людині виробляти найсприятливіший режим праці та відпочинку.

Біологічний годинник — узагальнена назва внутрішніх механізмів або регуляторів, здатність живих організмів орієнтуватися в часі, в основі якої лежить сувора періодичність біохімічних і фізіологічних процесів, що протікають в клітинах.                         Добові коливання пероксіредоксину, навпаки, універсальні і не залежать безпосередньо від світла. Крім того, шляхом внесення мутацій, авторам вдалося відключити деякі з механізмів відомих добових ритмів і показати, що їх відключення не впливає на коливання пероксіредоксину. З іншого боку, авторам не вдалося показати, як саме ці коливання можуть впливати на поведінку живих істот.                                                                                           Дослідники також запропонували гіпотезу, що пояснює зв'язок між виникненням перших універсальних біологічних годинників з активними формами кисню. На їхню думку, при виникненні кисневого фотосинтезу концентрація перекисів в клітині сильно зростала вдень і спадала вночі. Клітинам було необхідно підготуватися до денного зростанням концентрації перекисів за допомогою активації необхідних ферментів. З часом виникла система, яку нащадки фотосинтезуючих організмів застосували для регуляції вже інших періодичних процесів.                                                                                                                                                                 Всі ці моменти і виражають фотоперіодизм. Так, як він регулюється в живих організмів гормонами (у тварин), або фітогормонами (у рослин). Часовим параметром фотоперіодизму є фотоперіод – тривалість світлового періоду доби або штучного освітлення, яка відповідає фізіологічним потребам організму на даному етапі розвитку. Біологічне значення фотоперіодизму полягає в тому, що:                                                                                                                                                        ■ у тварин – контролює настання шлюбного періоду, плодючість, перехід до сплячки, міграції тощо;                                                                                                                                                                                                                                        ■ у рослин – контролює цвітіння, перехід до зимового спокою, листопад, ростові процеси тощо.

Фотоперіодизм – це сукупність спадкових реакцій організмів, однак вони проявляються, як правило, лише за певного поєднання довжини світлового дня з іншими екологічними факторами.

 Дослідження фотоперіодичних реакцій організмів має важливе практичне значеннчя. Змінюючи довжину світлового періоду в умовах штучного утримання свійських тварин і культурних рослин, можливо регулювати процеси їхнього росту й розвитку, підвищувати продуктивність, стимулюватии розмноження.

 

Адаптативний фотоперіодизм

активний	пасивний
Регулюючи процеси життєдіяльності залежно від змін умов довкілля, це дає змогу підвищити стійкість до несприятливих змін умов існування	Процеси життєдіяльності організмів підпорядковуються їхнім змінам. Так, під час зниження температури повітря у холоднокровних тварин різко знижується рівень процесів обміну речовин, вони можуть переходити у стан криптобіозу. В деяких випадках це спостерігається і в теплокровних тварин  у листопаді та взимку листя рослин перестає фотосинтезувати.

Ще одним типом пристосувань є уникнення несприятливих змін умов існування (міграції та кочівлі деяких комах, риб, птахів). При цьому найвразливіші фази розвитку завершуються у сприятливі періоди, а на несприятливі періоди припадають фази спокою (наприклад, фаза лялечки у комах).

Коротко законспектуйте вищевикладене.

Тема: Узагальнення знань з теми « Адаптації»

Виконайте тест  https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5518370

22.03.2021р.

Тема: Адаптивні біологічні ритми біологічних систем різного рівня організації. Типи адаптивних біологічних ритмів організмів.

Дайте відповідь на запитання №№1-14 та виконайте завдання №15.

1.      Як називається наука про взаємозв’язок між організмами, їх угрупованнями та середовищем існування? 

2.      Хто з вчених запропонував термін «екологія»?

3.      Як називається напрям екології, який розглядає вплив екологічних факторів на окремий організм? 

4.      Як називаються компоненти середовища існування,  які впливають на живі організми та їхні угруповання?

5.      Компоненти і властивості неживої природи, які прямо чи опосередковано впливають на організм чи угрупування? 

6.      Як називаються різні форми взаємодії між особинами в популяціях і угрупуваннях?

7.      Пристосування організмів до умов середовища існування називається...

8.      Як називається територія розселення виду? 

9.      Сукупність умов, в яких мешкають особини, популяції й угрупування організмів різних видів, це…

10.   Яке середовище найрізноманітніше за своїми умовами? 

11.   Як називаються організми, що мешкають у водоймах? 

12.   Як називаються форми співіснування організмів?

13.   Як називається тип взаємодії між організмами, за яких один із них тривалий час використовує іншого як джерело живлення і середовища існування? 

14.   Як називається тип  співіснування організмів різних видів,  від якого вони дістають взаємну користь? 

15. Встановіть відповідність між симбіозом та типом взаємозв’язків.

А. Коменсалізм                            1. Головня (гриб) пшениці

Б. Мутуалізм                                 2. Актинія, що живе на черепашці рака- самітника

В. Паразитизм                              3. Оселення орхідей на поверхні дерев

Фото відповідей надішліть на електронну адресу gvk.cem@gmail.com

Адаптивні біологічні ритми як загальнобіологічне явище. Ви вже знаєте, що обертання Землі навколо Сонця та власної осі зумовлює зміни світлового режиму, температури, вологості повітря тощо. Живі істоти для нормального існування мають пристосовуватись до періодичних змін інтенсивності дії екологічних факторів та їхніх комплексів. Це зумовлює формування в них адаптивних біологічних ритмів.

Природні ритми організмів поділяють на внутрішні (пов’язані зі змінами інтенсивності власних процесів життєдіяльності) та зовнішні (спричинені змінами умов існування). Такі важливі життєві функції організму, як ріст, розвиток, розмноження, завдяки адаптивним біологічним ритмам здебільшого припадають на найбільш сприятливі періоди. 

Мал.1. «Біологічний годинник» людини: 1 - глибокий сон; 2 - низька температура тіла; 3 - виділення кортизолу (гормону кори надниркових залоз, що регулює вуглеводний обмін та бере участь у стресових реакціях); 4 - підвищення артеріального тиску; 5 - підвищена активність; 6 - краща координація дій; 7 - час швидких реакцій; 8 - найвища температура тіла; 9 - найбільш високий артеріальний тиск; 10 - секреція мелатоніну (гормон епіфіза; передає інформацію про світловий режим навколишнього середовища в організм; підвищення його концентрації готує організм до переходу в стан спокою)

Внутрішні, або ендогенні, біологічні ритми часто пов’язані з явищем біологічного годинника - здатності організмів реагувати на плин часу (мал.1).

Механізми «біологічного годинника» базуються на чіткій періодичності фізико-хімічних процесів, які відбуваються в клітині. Здатність організмів «вимірювати» час дає їм змогу добре пристосовуватися не лише до змін інтенсивності дії екологічних чинників протягом доби, а й до складніших геофізичних циклів у природі.

Цікаво знати

Ритм «біологічного годинника» можна коригувати, штучно змінюючи чергування світлого та темного періодів доби таким чином, щоб її тривалість була дещо коротшою ніж 24 години. Але біологічний годинник може тривалий час досконало функціонувати й без впливу зовнішніх чинників.

У багатоклітинних тварин внутрішні біологічні адаптивні ритми пов’язані зі спеціалізованими клітинами - пейсмекерами (від англ, пейсмекер - водій ритму). Ці клітини здатні генерувати й підтримувати коливання, які передаються провідними шляхами іншим клітинам і зумовлюють їхні біологічні ритми (мал.2). Найпростіші пейсмекерні механізми виявлено навіть у гідри, у якої періодичні скорочення тіла регулюються залежно від інтенсивності освітленості.

Запам'ятаємо

Внутрішні, або ендогенні, ритми біологічних систем пов’язані зі змінами інтенсивності власних процесів життєдіяльності.

Зовнішні, або екзогенні, біологічні ритми пов’язані з періодичною зміною інтенсивності дії різноманітних чинників навколишнього середовища: освітленості, температури, вологи, припливів тощо. Відповідно розрізняють: добові, сезонні, річні, припливно-відпливні адаптивні біологічні ритми організмів та їхніх угруповань.

Добові ритми. Унаслідок обертання Землі навколо своєї осі двічі на добу змінюється освітленість, що спричиняє коливання температури, вологості та інших абіотичних чинників (винятком є лише полярні та приполярні регіони). Зокрема, сонячне світло визначає періодичність процесів фотосинтезу, випаровування води рослинами, час розкриття і закриття квіток тощо. Зміна дня і ночі впливає на перебіг різних функцій організму тварин: рухової активності, інтенсивності процесів обміну речовин тощо. У людини зареєстрована залежність від часу доби майже 300 життєвих функцій (див. мал.1). 

Мал. 2. Приклад структури, що виконує функції пейсмекерів: ритмічні скорочення серця забезпечує синусно-передсердний вузол (а), розташований у ділянці правого передсердя; цей вузол - основний водій ритму - складається з невеликого числа серцевих м’язових волоконець; у цьому вузлі формується хвиля збудження, під впливом якої скорочується весь серцевий м’яз; ця хвиля поширюється провідною системою (б)

Добові ритми спостерігають і на рівні угруповань організмів. Прикладом цього є міграції зоопланктону: мільйони й мільярди дрібних тварин уночі пересуваються ближче до поверхні води, а вдень - опускаються вглиб. Разом із зоопланктоном мігрують і тварини, які ним живляться, а також більші хижаки, що споживають планктоноїдні види.

Одним з провідних факторів зовнішнього середовища, які впливають на біологічні ритми організмів, є фотоперіод (від грец. фотос - світло та періодос - окружність) - тривалість довжини світлового періоду доби. Це найстабільніший з екологічних факторів. Реакція організмів на зміну тривалості фотоперіоду має назву фотоперіодизм. Він тісно пов’язаний з «біологічним годинником», утворюючи досконалий механізм регулювання в часі життєвих функцій організму.

Явище фотоперіодизму притаманне всім групам організмів, але найбільш чітко виражене у видів, які живуть в умовах різких сезонних змін довкілля. В організмів - мешканців тропіків - ці реакції виражені не так чітко, але їх можуть зумовлювати зміни посушливих періодів і періодів тропічних дощів.

У рослин зміну тривалості світлового періоду сприймають листки. Там утворюються біологічно активні речовини (фітогормони), які впливають на різноманітні процеси їхньої життєдіяльності (цвітіння, листопад, проростання насіння, бульб, цибулин та ін.).

У багатоклітинних тварин фотоперіодичні реакції регулюють нервова та ендокринна системи.

Критичний фотоперіод - це така тривалість фотоперіоду, яка визначає перехід організмів до наступної фази розвитку. Так, перехід у діапаузу метелика яблуневої листовертки на широті 32° настає тоді, коли тривалість фотоперіоду становить 14 год, а на широті 44° - 16 год.

Довжина світлового дня впливає і на функціонування екосистем, визначаючи закономірні сезонні заміни одних видів на інші (наприклад, тюльпани в степах і пустелях цвітуть і дають насіння навесні, потім їхні наземні частини відмирають, а цибулини залишаються в ґрунті в неактивному стані до наступної весни.

Багато видів перелітних птахів улітку входять до складу біоценозів помірних кліматичних зон, узимку - тропічних і субтропічних. У більшості рослин і пойкілотермних тварин узимку значно гальмуються процеси життєдіяльності, зумовлюючи перехід у неактивний стан.

 Фотоперіодизм як сукупність спадкових реакцій організмів проявляється лише за певного спряження тривалості світлового періоду доби з іншими екологічними факторами. Так, вихід комах із лялечки, що перезимувала, визначається не лише тривалістю світлового періоду доби, а й певного температурою.

Дослідження фотоперіодичних реакцій організмів має важливе практичне значення. Наприклад, збільшуючи тривалість фотоперіоду, можна підвищувати продуктивність рослин, стимулювати розмноження, ріст тварин тощо. Зокрема, на птахофермах несучість свійських курей протягом року підвищують, збільшуючи тривалість фотоперіоду й підтримуючи його на сталому рівні.

З певними фазами Місяця пов’язане розмноження деяких видів тварин, наприклад представника багатощетинкових червів - тихоокеанського палоло та певних видів нереїсів. Те саме спостерігають і в японських морських лілій.

Рух Місяця навколо Землі спричинює припливно-відпливні ритми. Найчіткіше вони виражені в мешканців припливно-відпливної зони (літоралі). Щодобово фази припливів і відпливів зсуваються приблизно на 50 хв. При цьому двічі на місяць у період нового та повного Місяця (приблизно кожні 14 діб, коли Земля, Сонце й Місяць розташовуються на одній лінії) припливи стають максимальними, сягаючи багатьох метрів (як-от, у канадській затоці Фанді - 18,5 м).

Під час відпливів мешканці літоралі закривають свої мушлі, будиночки, ховаються у ґрунт, змінюють забарвлення тощо. Натомість на ділянках, які звільнилися від води, з’являються тварини - мешканці наземно-повітряного середовища (кліщі, комахи, птахи тощо), що знаходять тут достатню кількість їжі (скупчення водоростей, рештки тварин та ін.). Під час припливів активність мешканців літоралі поновлюється.

З періодами припливів і відпливів пов’язані й періоди розмноження деяких видів. Так, самка риби атерини-груніон під час високих припливів підходить до берега і закопує ікру в пісок, а після нересту відпливає у море. Личинки виходять з ікринок під час наступного високого припливу.

Сезонні адаптивні біологічні ритми пов’язані із сезонною періодичністю явищ у природі. Чіткіше вони виражені в середніх і високих широтах (близьких до Південного та Північного полюсів). Сезонні ритми пов’язані з обертанням Землі навколо Сонця, що зумовлює сезонні цикли змін кліматичних умов. Із певними сезонами пов’язані періоди розмноження організмів, їхнього розвитку, стану зимового спокою, періоди линяння, міграції; у листопадних рослин - щорічна зміна листя (наведіть приклади). 

Мал. 3. Ця мікроскопічна безхребетна тварина, що має фантастичний вигляд, - представник типу Тихоходи (близькі до членистоногих, але не мають членистих кінцівок); у стані зневоднення (анабіозу) здатна до 8 годин перебувати в рідкому гелії (температура -271 °С), витримувати короткочасне нагрівання до +150 °С, гідростатичний тиск у 6000 атм, рентгенівське опромінення у дозі 570 000 Грей

Несприятливі сезони організми можуть переживати у стані анабіозу чи криптобіозу (мал. 3). Анабіоз - стан організму, за якого відсутні помітні прояви життєдіяльності внаслідок значного гальмування процесів обміну речовин. Він супроводжується великими втратами води (до 75 %). Коли настають сприятливі умови, організми виходять зі стану анабіозу, і життєві процеси поновлюються. На відміну від анабіозу, під час криптобіозу процеси життєдіяльності значно уповільнені, але не гальмуються. Прикладом криптобіозу може слугувати сплячка різних видів хребетних тварин або діапауза в багатьох видів комах.

Опрацюйте параграф №15 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект. 

15.03.2021р.

На запитання 1-5 дайте відповідь «так» або «ні».

1. Симбіоз - усі форми співіснування організмів різних видів.

2. Є дві основні форми симбіозу.

3. Ектопаразити живуть на поверхні тіла хазяїна, або контактують із ним тільки в період свого харчування.

4. Нахлібництво- це форма коменсалізму, за якої коменсал споживає залишки їжі хазяїна або продукти його метаболізму.

5. Імунна система організму хазяїна не бореться з паразитами.

 

6.Встановіть відповідність між формами симбіозу та їх визначенням:

1. Коменсалізм	А -форма біотичних відносин між видами, коли один з них пригнічує життєдіяльність іншого, не зазнаючи негативного зворотного впливу
2. Аменсалізм	Б  -обопільно вигідне і взаємозалежне співіснування двох організмів різних видів
3. Паразитизм	В-форма симбіозу, за якої один з організмів живе за рахунок іншого
4. Мутуалізм	Г -форма симбіозу, за якої один з партнерів системи покладає на іншого регуляцію своїх відносин із зовнішнім середовищем, але не вступає з ним у тісні взаємозв’язки
	Д -підвищення стійкості екосистеми як цілісної біологічної системи

 Фото відповідей надішліть на електронну адресу gvk.cem@gmail.com

Тема: Адаптації паразитів до мешкання в організмі хазяїна. Відповідь організму хазяїна на оселення паразитів.

 

Які адаптації паразитів до існування в організмі хазяїна?

ПАРАЗИТ - це організм, який живе на поверхні або в органах і тканинах інших видів організмів і використовує їх як джерело поживних речовин та місце проживання. Адаптації паразитів роблять їх однією з найуспішніших екологічних груп живих організмів.

Загальними адаптаціями бактерій-паразитів є здатність утворювати токсини для пригнічення життєдіяльності хазяїна, швидке розмноження, наявність плазмід з генами стійкості до антибіотиків, утворення цист для існування за несприятливих умов. Ще однією цікавою особливістю бактерій-паразитів є здатність деяких видів маніпулювати собі на користь. Наприклад, шігела (Shigella flexneri), яка є збудником дизентерії, здатна впливати на гени епітеліальних клітин слизової оболонки кишечнику й стимулювати утворення актинових ниток-філоподій та спрощувати процес проникнення в ці клітини (іл.1 ).  

Іл. 1. Шігела та філоподії епітеліоцитів

Гриби-паразити пристосовані жити на поверхні або в тілі свого хазяїна. Ці істоти утворюють величезну кількість спор і мають різні способи їхнього поширення. Є гриби-паразити, які вистрілюють свої спори на мух (наприклад, пілоболуси, які випускають спори зі швидкістю 25 м/с). А зооспори водних паразитичних грибів (наприклад, сапролегній) мають джгутики й можуть плавати. Гриби можуть виділяти отруйні речовини і вбивати клітини, а потім уже живитися їхнім вмістом (наприклад, опеньок темний). Для живлення у багатьох паразитичних грибів (фітофтори, борошнисторосяних грибів) утворюються гаусторії. Це видозмінені нитки міцелію, що проникають у клітини й поглинають поживні речовини. Для існування за несприятливих умов і поширення гриби утворюють склероції (наприклад, ріжкові гриби) у вигляді сплетення ниток міцелію. 

Іл. 2. Квітка ендопаразита рафлезії Арнольда

Рослини-паразити також поділяють на екто- й ендопаразитів. Ектопаразити (омела, повитиця, вовчок) проникають в організм хазяїна за допомогою видозмінених коренів-гаусторіїв і висмоктують поживні речовини. За походженням цих видозмін розрізняють такі групи, як кореневі (вовчок, петрів хрест) і стеблові (повитиця, омела) паразити. Ендопаразити переважно або повністю ростуть в організмі рослини-хазяїна, а залишають тіло господаря лише для здійснення розмноження (наприклад, рафлезії) (іл. 2).

Тварини-паразити мають найрізноманітніші адаптації, які полегшують існування в специфічних умовах гостального середовища. Серед морфологічних адаптацій тварин виокремлюють: розвиток органів прикріплення (присоски у сисунів, гачки у стьожаків, кігтики у вошей), зменшення розмірів тіла для внутрішньоклітинного або тканинного паразитування (лейшманії, споровики), антиферментні покриви (наприклад, тегумент у плоских червів, кутикула аскариди), втрату органів або навіть систем органів (втрата травної й нервової систем у стьожаків). Прикладами фізіологічних адаптацій є анаеробне дихання у гельмінтів, антизсідальні властивості слини п'явок. Особливе значення для тварин-паразитів мають репродуктивні адаптації, якими є гермафродитизм, розвинута статева система й підвищена плодючість, наявність основного й одно го або декількох проміжних хазяїв, партеногенез на стадії личинок та ін.

Отже, загальні адаптації паразитів спрямовані на отримання поживних речовин, перебування в організмі хазяїна та його зараження, пригнічення захисних можливостей, тимчасове перебування в зовнішньому середовищі тощо.

Як організм хазяїна відповідає на оселення паразитів?

Хазяїн - організм, який є середовищем існування для інших організмів. Організм хазяїна може забезпечувати паразитів їжею (трофічні зв'язки), простором для проживання (топічні зв'язки), притулком (фабричні зв'язки) та здійснювати поширення або переміщення їх самих або їхніх стадій розвитку (форичні зв'язки). З хазяїном може бути пов'язане усе їхнє життя або якась частина онтогенезу.

Вплив хазяїна на паразита після зараження відбувається на усіх рівнях організації й спрямований на пригнічення життєдіяльності паразита або його знищення.

• Молекулярні реакції пов'язані із підвищенням вмісту вільних радикалів, синтезом захисних ферментів, зміною активності системи антиоксидантів.

• Клітинні відповіді проявляються у збільшенні розмірів клітин, в яких локалізуються паразити (наприклад, кокцидій або грегарин), у новоутвореннях органел (формування вакуоль після проникнення мікроспоридій або для розвитку токсоплазм), у апоптозі заражених клітин.

• Тканинні реакції у вигляді формування навколо паразита або його личинок сполучнотканинної капсули у тварин й людини, галів у рослин, яка ізолює паразита від тканин хазяїна, росту здорових тканин після враження рослин попелицями.

• Організмові реакції є імунологічними й спрямовані на утворення в організмі хазяїна антитіл у відповідь на антигени паразита й формування вродженого або набутого імунітету.

• На популяційно-видовому рівні відбувається зменшення щільності популяцій, що знижує ризик зараження хазяїв.

Отже, вплив хазяїна на паразита відбувається на всіх рівнях організації й спрямований на запобігання зараженню, зменшення шкідливого впливу паразита або його знищення.

Управління поведінкою хазяїна

У сучасній біології проблемам взаємодії паразитів та їхніх хазяїв приділяють багато уваги. Численні дослідження дозволили встановити чимало деталей цих процесів. Як виявилося, паразити досить часто можуть впливати на поведінку своїх хазяїв і навіть повністю її контролювати в деяких випадках (мал. 3). 

Мал. 3. Плоский черв лейкохлоридій, смарагдова оса та паразитичний гриб кордицепс управляють поведінкою своїх хазяїв

Такі здатності виявили у смарагдової оси, личинки якої паразитують у тарганах. Доросла комаха атакує таргана і вводить йому в голову отруту, яка блокує роботу певних структур мозку. Через деякий час тарган утрачає можливість самостійно контролювати свої рухи, але залишається живим. Після цього оса спрямовує таргана у свою нірку і відкладає на нього яйця. З яєць потім виходять личинки, які живляться тканинами таргана.

Ще одним прикладом впливу на поведінку хазяїна (хоч і не таким явним) є взаємодія токсоплазми, одноклітинного еукаріотичного паразита, з мишами. Основний хазяїн токсоплазми — кішка, а проміжний — мишоподібний гризун.

Цисти токсоплазми потрапляють в організм гризуна. Там паразит розмножується нестатевим способом і виробляє речовини, які діють на його мозок. Під дією цих речовин гризуни втрачають страх перед запахом кішок. Окрім того, цей запах починає їх приваблювати. Отже, різко збільшуються шанси на те, що кішка впіймає і з'їсть такого гризуна, і це, власне, дозволить токсоплазмі потрапити в організм основного хазяїна, де вона буде розмножуватися вже статевим шляхом (мал. 4). 

 

Мал. 4. Токсоплазма здатна змінювати поведінку миші, щоб потрапити в організм кішки

Токсоплазма може уражати не тільки мишей, але й людину. В організмі здорової дорослої людини токсоплазми зазвичай переходять у форму цисти і не впливають на здоров'я. Але в разі зараження вагітної жінки цей паразит може впливати на ембріон. Зокрема, проникнення токсоплазми в мозок стає причиною імунної реакції і підвищеного вироблення дофаміну. Наслідком цього є певні зміни в поведінці людини.

Опрацюйте с. 53-54 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Практична робота 1

Тема: Визначення ознак адаптованості різних організмів до середовища існування

Мета: визначити ознаки адаптованості різних видів організмів до водного, наземного й ґрунтового середовища існування.

1. Розгляньте зображення представників видів організмів. 

 Розподіліть їх на групи відповідно до середовища існування.

2. Складіть план опису ознак адаптованості організмів до середовища існування (зверніть увагу на форму й особливості покриву тіла, особливості будови кінцівок тощо).

3. Опишіть ознаки адаптованості різних організмів до певного середовища існування.

Середовище існування	Назва виду	Ознаки адаптованості організмів до середовища існування
Наземно-повітряне
Водне
Грунт

Фото роботи надішліть на електронну адресу gvk.cem@gmail.com

1.03.2021р.

Попрацюйте над тестами https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=1646585

Тема: Організм як середовище мешкання. Поширення паразитизму серед різних груп організмів

Опрацюйте параграфи №13,№14 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект. Складіть 5 тестових запитань з даної теми. 

Фото конспекту та  складених запитань надішліть на електронну адресу: gvk.cem@gmail.com

22.02.2021р.

 Тема:  Основні середовища існування та адаптації до них організмів.

Наземно-повітряне середовище. Сама назва цього сере­довища свідчить про його неоднорідність. Серед його мешканців є такі, що пристосовані лише до наземного переміщення — вони плазують, бігають, стрибають, лазять, обпираючись на земну поверхню або на рос­лини. Інші тварини можуть пересуватися і в повітрі — літати.

Тому ор­гани руху в мешканців наземно-повітряного середовища різноманітні. Так, вуж пересувається по землі завдяки роботі м'язів тулуба, пантера, кінь, мавпа використовують для цього всі чотири кінцівки, павук — вісім, а голуб і орел — тільки дві задні. У голуба і орла передні кінців­ки — крила — пристосовані для польоту.

Вода — життєво важлива складова організму тварини. Для мешкан­ців наземно-повітряного середовища є проблемою затримування її в ор­ганізмі. Уберегтися від висихання їм допомагають щільні покриви тіла: це хітиновий покрив у комах, луска в ящірок, раковини в наземних мо­люсків, щільна шкіра у ссавців. Органи дихання наземних тварин «схо­вані» в середину тіла — це запобігає випаровуванню води через їх тонкі поверхні.

Наземні тварини помірних широт вимушені пристосовуватися до значних коливань температури в їх середовищі проживання. Від спеки тварини рятуються в нірках, у тіні дерев. Ссавці охолоджують своє тіло, випаровуючи воду через епітелій ротової порожнини (собака) або під час потіння (людина). З наближенням холодів шерсть звірів густішає, вони накопичують під шкірою запаси жиру. З настанням зими деякі з них, наприклад бабаки і їжаки, впадають у сплячку, що допомагає їм пережити зимову нестачу їжі. Рятуючись від зимового голоду, деякі пта­хи (журавлі, шпаки) відлітають до теплих країв.

 

Водне середовище  значно відрізняється від наземно-повітряного: велика густина, менше кисню, значні перепади тиску, різні типи водойм відрізняються солоністю, швидкістю течії тощо.

Екологічні групи жителів водойм (гідробіонтів)	Характеристика
Планктонні організми (планктон)	Живуть у товщі води і не здатні протистояти течіям
Бентосні організми (бентос)	Прикріплені до дна водойми, пересуваються по дну, заглиблюються у його товщу
Перифітонні організми (перифітон)	Живуть на різних субстратах у товщі води
Нейстонні організми (нейстон)	Живуть на межі двох середовищ: водного та повітряно-наземного, використовуючи силу натягу водної плівки

 

 

Ґрунт як середовище проживання. Коливання темпера­тури в ґрунті невеликі, у ньому достатньо органічних речовин (коріння рослин, інші організми), проміжки між його частинками заповнені во­логою і повітрям. Проте вміст кисню в ньому значно менший, ніж у наземно-повітряному середовищі, а вуглекислого газу набагато біль­ше. Ґрунт дуже щільний, і пересуватися в ньому складно. Тому в цьому середовищі переважають одноклітинні і дрібні багатоклітинні тварини, у яких газообмін відбувається через усю поверхню тіла. Видів тварин, що дихають легенями, у ґрунті мало (кроти, польові миші).

У кротів кінцівки пристосовані для риття ходів і нірок, а дощовий черв'як просто «проїдає» ходи в ґрунті.

 

Середовище проживання — інший організм. Нестача кисню є про­блемою й для тварин-симбіонтів. Тому в деяких червів-паразитів хіміч­ні реакції, що забезпечують тварину енергією, відбуваються без участі кисню. Але «енергетичний ефект» таких реакцій невисокий, тому й тва­рини не виявляють великої активності. Та й куди їм поспішати? Меш­канцям чужого організму їжі завжди достатньо. Черв'якам-паразитам важливо лише міцно закріпитися на місці проживання. Тому багато з них мають гачки, шипики, присоски, за допомогою яких прикріпля­ються до тканин організму хазяїна

 

Взаємодія між тваринами та іншими компонентами екосистеми

Хоч би де мешкала тварина, її життя неможливе без інших організмів, адже тварини є гетеротрофами і їм необхідне джерело органічних речо­вин. Серед тварин є рослиноїдні (степова черепаха, травневий хрущ, корова), хижаки (тигр, сова, щука), падлоїди (деякі комахи, шакали, грифи). Тварини виділяють у навколишнє середовище вуглекислий газ, що використовують у процесі живлення рослини та інші фотосинтезу-ючі автотрофи.

Основна форма взаємодії організмів в екосистемі — утворення лан­цюгів живлення. Започатковують їх рослини і деякі бактерії, що є виробниками органічних речовин з неорганічних. Наступні ланки в ланцюгах представлені споживачами органічних речовин — тварина­ми. Завершальною ланкою є організми-руйнівники (гриби, гетеротроф­ні бактерії), які розщеплюють органічні речовини до неорганічних, що надходять у навколишнє середовище. Ці речовини знову використову­ють організми-автотрофи. Отже, тварини в екосистемі є ланкою в кру­гообігу речовин, а разом із ними і енергії.

У більшості екосистем тварини виконують і деякі інші функції. Так, вони запилюють покритонасінні рослини, беруть участь у розповсю­дженні їх плодів і насіння.

 Опрацюйте параграф №12 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. Зробіть короткий конспект.

Фото  конспекту надішліть на електронну адресу: gvk.cem@gmail.com

15.02.2021р.

Тема:  Поняття про спряжену еволюцію (коеволюцію) та коадаптацію.

Чарльз Дарвін  у своїй  праці «Походження видів шляхом природного добору...» говорив: природний добір на більш високих рівнях організації біологічних систем може виявлятися у взаємному доборі залежних один від одного видів.

У сучасній біологічній науці для позначення механізму взаємозумовлених змін складників угруповання, що розвивається, використовують термін спряжена еволюція, або коеволюція.

• Що це?
• Хто вперше запропонував цей термін?

·        Наведіть приклади, що ілюструють коеволюцію. Зверніть увагу  на матеріал підручника.https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html. (самостійна робота с.35)

Отже, спряжена еволюція є важливою формою розвитку, тому що приводить до тривалого взаємного вдосконалення багатьох груп організмів. Результатом коеволюції є взаємні адаптації (коадаптації) двох видів, що забезпечують можливість їхнього спільного існування та підвищення стійкості екосистеми як цілісної біологічної системи.

·  Що означає термін коадаптація?

·  Наведіть приклади, що ілюструють коадаптацію. Зверніть  увагу  на матеріал підручника (самостійна робота с.36)

Сучасна наука використовує термін «коеволюція» для позначення механізму взаємозумовлених змін складників цілісної системи, що розвивається. Згідно з принципом коеволюції, людство, для того, щоб забезпечити своє майбутнє, має не лише змінювати біосферу з урахуванням своїх потреб, але й само змінюватися, пристосовуючись до об'єктивних вимог природи. «Ми так радикально змінили наше середовище, - стверджував американський учений, засновник кібернетики Норберт Вінер, - що тепер для того, щоб існувати в ньому, ми повинні змінити себе». Саме коеволюційний перехід системи людина - біосфера до стану динамічно стійкої рівноваги вможливить існування людства на планеті.

Опрацюйте §10 підручника  https://pidruchnyk.com.ua/1245-biologi-ekologiya-11-klas-anderson.html.Зробіть короткий конспект. 

Для закріплення вивченого виконайте тест   https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=3489521

 18.01.2021

Урок 15-16

Тема: Загальні закономірності формування адаптацій. Поняття про преадаптацію та постадаптацію. Властивості адаптацій.

Перегляньте презентацію. https://docs.google.com/presentation/d/11SpnVjD1WVMziY4Gvn5QEyPelxETr8BsoLXfzzZwIwE/edit?usp=sharing

Зробіть короткий конспект.

Завдання виконайте письмово в робочих зошитах.

16.11.2020

Урок 7

Тема: Суть та біологічне значення запліднення. Причини порушення процесів запліднення у людини.

 

 Дайте  відповідь «так» або «ні» на наведені нижче твердження:

1.Чоловічі статеві клітини більші за розмірами ніж жіночі.

2. Гаметогенез – процес утворення статевих клітин.

3. Статеві клітини мають гаплоїдний (половинний) набір хромосом.

4. Акросома – складова частина яйцеклітини.

 

 

Заплідненням у людини, як і в інших живих організмів, називають процес з’єднання (злиття) зрілої чоловічої (сперматозоїд) і жіночої (яйцеклітина) статевих клітин, у результаті якого утворюється одна клітина (зигота), що є початком нового організму.

Люди є представниками ссавців, і тому запліднення у них внутрішнє — воно відбувається в організмі жінки. У заплідненні беруть участь чоловіча (спрематозоїд) та жіноча (яйцеклітина) гамети. Запліднення зазвичай відбувається в матковій трубі. У цьому процесі виділяють кілька етапів.

Перегляньте відео:   https://youtu.be/VNc0IrzvAUc

Причини порушення процесів запліднення можуть бути різноманітними, 

їх виникнення може бути пов’язаним із проблемами в організмі як чоловіка, 

так і жінки.

Проблеми в організмі чоловіка, що можуть бути причиною порушення процесів запліднення:

-ендокринні порушення, які стають причиною загибелі сперматозоїдів або перешкоджають їх утворенню;

-інфекційні захворювання (паротит, бруцельоз, захворювання, які передаються статевим шляхом);

-утворення пухлин в яєчках (як доброякісних, так і злоякісних);

-розширення кровоносних судин в яєчках (варікоцеле) через яке температура статевих залоз підвищується понад 34°С, що спричиняє загибель сперматозоїдів;

-вроджені аномалії розвитку статевих залоз;

-розлад сексуальних функцій (часто мають психологічні причини);

-запалення простати (різної природи);

-вплив зовнішніх фізичних або хімічних факторів, які пошкоджують клітини статевих залоз (радіаційне опромінення, токсичні сполуки тощо).

Проблеми в організмі жінки, що можуть бути причиною порушення процесів запліднення:

-ендокринні порушення, які стають причиною порушення розвитку і дозрівання яйцеклітин;

-порушення прохідності маткових труб після травм, абортів або інфекційних захворювань, що перешкоджає процесу запліднення;

-вроджені аномалії розвитку статевих залоз;

-гінекологічні захворювання;

-інфекційні захворювання (бруцельоз, захворювання, які передаються статевим шляхом);

-імунологічні порушення.

 

 

Підготуйте повідомлення на одну із тем:

-"Заліднення у нижчих, вищих та спорових рослин"

 -"Екстракорпоральне запліднення"

-«Способи контрацепції».

Відповіді на наведені вище твердження ,тексти повідомлень (фото) надсилайте

 на ел.адресу    gvk.cem@gmail.com